Наприкінці 20-х років сталінське керівництво відмовилося від нової економі-чної політики і перейшло до безпосереднього введенню соціалізму. Пораху-вавши свою владу досить зміцнілою, воно приступило до форсованої індустріалізації, ліквідації капіталістичних елементів - підприємців, непманів, куркулів, початок перетворення в сільському господарстві на основі соціалістичної та затвердження єдиною комуністичної ідеології в суспільстві. З усього перерахованого лише індустріалізація була об'єктивною необхідністю, викликалася інтересами розвитку країни, інше було породжен-ням більшовицької доктрини.
Курс на індустріалізацію був визначений на XIV з'їзді правлячої партії в грудні 1925 р. Після відмови від непу проведення індустріалізації намічалося при посиленні режиму, застосування адміністративно-репресивних заходів, державно-планового механізму. Крім того, індустріалізацію країни передба-чалося здійснювати одночасно з перетворенням сільського господарства. Синхронність процесів диктувалася тим, що для індустріалізації потрібні бу-ли величезні кошти, які планувалося взяти у селян шляхом об'єднання їх в колгоспи, що полегшувало вирішення цього завдання.
Початку суцільної колективізації передував криза хлібозаготівель 1928 Труднощі виникли у зв'язку із збільшенням капіталовкладень у промисловість, що вело до грошової емісії, дефіциту промтоварів, а також зниженням заготівельних цін на хліб. У період заготівель хліба мало місце масове невдоволення селян. Незважаючи на це, в грудні 1927 р. Політбюро ЦК прийняло рішення про проведення проти селян «надзвичайних заходів», тобто про примусове вилучення у них зерна і грошей. У 1928 р. ЦК партії відрядив на місця десятки тисяч працівників ОПТУ, міліції, партійних і ра-дянських органів, в т.ч. членів Політбюро. Сталін виїхав до Сибіру. Кулаков обкладав додатковим податком, селян зобов'язували підписатися на позику, без чого їм не продавали товарів, не чинили медичної допомоги. У разі вияв-лення хліба селян заарештовували, конфісковували зерно, худобу, інвентар і техніку. За прояв м'якотілості партійних працівників і голів сільрад знімали з посад і віддавали під суд.
«Надзвичайщина» дозволила вирішити проблему хлібозаготівель, міста та армія були забезпечені хлібом. Намір ЦК вдатися до надзвичайних заходів і наступного року викликало в керівництві розкол. Н.И.Бухарин, голова РНК А. І. Риков, голова ВЦРПС М. П. Томського виступили за продовження непу, проти «надзвичайлівки», реквізицій. Причини хлібної кризи Бухарін бачив у прорахунках керівництва: занижені ціни на хліб, недостатній завезення товарів в село, низький податок на кулака. Він побоювався, що надзвичайні заходи можуть викликати масове незадоволення і опір селян з непередбачуваним результатом. Бухарін висловлював погляди Леніна, захищав лінію на мирний розвиток проти «надзвичайлівки», доводив, що соціалістичний уклад переможе у мирному змаганні.
Сталін і його соратники Молотов, Каганович відкидали еволюційний шлях будівництва соціалізму. Сталін оголосив грубою помилкою погляди Бухаріна про те, що хлібні труднощі є наслідком помилок в керівництві господарством. Причину кризи він бачив у скороченні товарного хліба, що йде на продаж, в післяреволюційний період. Валовий збір зерна в 1926-1927 рр.. майже досяг довоєнного рівня, а товарний хліб був удвічі менше довоєнного. Високої товарністю володіли великі господарства, але вони були експропрійовані, поміщицькі і куркульські землі роздано біднякам і середнякам. У результаті відбулося дроблення, і число селянських господарств збільшилася з 15-16 до 24-25 мільйонів, а великих господарств стало менше. Звідси Сталін бачив вихід у переході від індивідуального до великого колективного господарства. Сталін через колективізацію вирішував два головні завдання: переклад багатомільйонних індивідуальних господарств на соціалістичні рейки і підпорядкування колгоспів і радгоспів державі, створення умов для безперешкодного вилучення з них усіх видів продукції верб необхідній кількості.
Боротьба між сталіністами і бухарінцями тривала ще в липні 1928 р. на Пленумі ЦК. Тоді ж Бухарін зустрівся з Каменєвим на його квартирі і повідомив, що посварився зі Сталіним, назвав його «безпринципним інтриганом, який все підпорядковує збереження своєї влади» і було б набага-то краще, якби замість Сталіна в Політбюро були Зінов'єв і Каменєв. Про це стало відомо Сталіну, і він цим скористався. Контрольовані їм Пленуми ЦК у квітні та листопаді 1929 звинуватили Бухаріна, Рикова і Томського під фракційної діяльності, засудили їх погляди як правий ухил. Праві опублікували покаянну заяву в «Правді», але, незважаючи на це вони були зміщені зі всіх керівних постів. Головою РНК замість Рикова став сталініст Молотов.
Після усунення правих Сталіну вже ніхто не заважав почати суцільну колективізацію. У 1929 р. почалася друга спроба введення соціалізму після 1918 р. 7 листопада - в 12-ту річницю Жовтневої революції Сталін опублікував статтю «Рік великого перелому», в якій стверджував, що в кол-госпному русі відбувся перелом, в колгоспи пішли середняки, що складали більшість селян. На ділі колгоспи поки об'єднували лише незначна кількість господарств, і стаття покликана була стати сигналом до форсованої колективізації. Постанова ЦК ВКП (б) і Радянського уряду «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» від 5 січня 1930 намітило проведення суцільної колективізації і на цій основі ліквідацію куркульства як класу. Були встановлені різні терміни завершення колективізації: в основних зернових районах - Північному Кавказі, Середнь-ому і Нижньому Поволжі - до весни 1931 р., в інших - через рік-два, в основ-ному завершити не пізніше весни 1933
Колективізація проводилася військово-комуністичними методами, формува-лися комуністичні загони для організації цієї роботи на місцях. Спочатку бу-ли спрямовані в село «двадцатіпятітисячнікі», потім інші загони, все в їх чис-ло входило до 100 тис. комуністів. Вони за підтримки органів ВКП (б) і ОП-ТУ (Об'єднаного Державного Політичного Управління - спадкоємця ЧК), по-грожуючи репресіями та розкуркуленням, примушували селян вступати в колгоспи. У результаті вже в початку березня 1930 р. половина селянських господарств вважалися охопленої колгоспами.
Колективізація супроводжувалася розкуркуленням. Ознаками кулака вважа-лися: застосування найманої праці, торгівля своїми продуктами, наявність вітряка або олійниці з механічним двигуном. Куркульські господарства ста-новили 3-3,5% всіх господарств, а відсоток розкуркулених в окремих районах доходив до 15-20% за рахунок середняків і бідняків. Звідси з'явився термін «підкуркульників», тобто репресований середняк і бідняк, сопротивлявшийся примусової колективізації. Розкуркулених садили в тюрми, відправляли в табори, засилали з сім'ями, їх хати і майно конфісковували. Заслані селяни ставилися до категорії «спецпереселенців», позбавлених громадянських прав. За даними ОГПУ, за 1930-1931 рр.. було розкуркулено 391 000 сімей, тобто 1,8 мільйона чоловік.
Селяни, насамперед заможні і середняки, чинили опір примусової колективізації, вбивали організаторів колгоспів, комуністів, різали худобу, підпалювали колгоспні споруди, бігли в міста. У ряді випадків їх виступи но-сили озброєний характер. Але стихійні хвилювання не переросли в організоване повстання через відсутність опозиції і єдиного керівництва. Та й самі селяни в значній частині не виступали проти колективізації: частина че-рез страх, інша пам'ятала ще громадянську війну, бідна частина розраховува-ла поліпшити своє становище в колгоспах.
Побоюючись небажаного розвитку подій, Сталін вирішив тимчасово посла-бити натиск і 2 березня 1930 виступив зі статтею «Запаморочення від успіхів». Він засудив «викривлення» в колгоспному будівництві, звинува-тивши місцевих керівників у «головотяпство». Багато з них були покарані, хоча вони були лише виконавцями вказівок зверху, а «викривлення» були суттю самої сталінської колективізації. Ці ж питання розглядалися і в постанові ЦК від 14 березня «Про викривленні партлинии в колгоспному русі». У нього на словах засуджувалося порушення принципу добровільного вступу в колгоспи.
Підсумком ослаблення натиску, тимчасового перепочинку став вихід селян з колгоспів і розпад двох третин колгоспів. Однак вийшли селяни опинилися в невигідному становищі: їм не повертався худобу та інвентар, встановлювали підвищені завдання по здачі зерна, відводили гірші ділянки землі. Восени 1930 р. по секретному рішенням Політбюро ЦК об'єднавча кампанія понови-лася з колишньою силою. До кінця 1932 р. колгоспи і радгоспи об'єднували 61,5%, до кінця 1937 р. - 93,9% селянських господарств. Це означало завер-шення в основному колективізації сільського господарства.
Для забезпечення колгоспів технікою створювалися машинно-тракторні станції (МТС), які існували з 1928 р. по 1958 р. Техніка та кадри перебували в руках держави, і послуги МТС колгоспи оплачували продуктами. Це був до-датковий канал викачування коштів із села.
Колективізація, названа Сталіним другою революцією після Жовтневої, мала негативні наслідки, вона розорила село, привела до зниження врожаю до найнижчого після 1921 рівня, дворазового скорочення поголів'я худоби. Непівський рівень сільського господарства був досягнутий лише в 50-х роках. Колективізація була основною причиною масового голоду 1932-1933 рр.. Незважаючи на посуху і низький урожай, обсяг заготівель майже не зменшився, держава відбирала зерно у колгоспів і радгоспів дочиста, постачаючи міста і відправляючи на експорт, придбавши обладнання для індустріалізації. Щоб не померти, селяни змушені були тягати колоски з колгоспних полів і зерно зі сховищ. 7 серпня 1932 з'явився закон, розроблений особисто Сталіним і названий в народі «законом про п'ять колосків». Будь-яке розкрадання колгоспної власності каралося розстрілом або, за пом'якшуючих обставин, 10-річним теремним укладенням з конфіскацією майна. За цим законом за 1932-1939 рр.. було засуджено 182 тис. осіб.
Голодний мор косив мільйони життів на Україні, Південному Уралі, Північному Кавказі, в Казахстані, Середньому і Нижньому Поволжі, а влада не тільки не організовували допомогу голодуючим, але навіть забороняли писати про це. Тому допомога з-за кордону також не надходила. Заборона згадувати про голод Радянської влади потрібен був, по-перше, щоб зломити опір селянства, по-друге, щоб створювати за кордоном і всередині країни міф про передовий ладі, про щасливе життя колгоспного села. Газети писали про сталінський гаслі «зробити колгоспи більшовицькими, а колгоспників замож-ними», а війська в той час блокували голодуючі райони, щоб селяни не про-никли в міста, зруйнувавши сталінський міф. Беззахисні люди були приречені на смерть. У 1932-1933 рр.. за кордон було відправлено 18 млн. центнерів зерна, а голодом було охоплено 25-30 млн. чоловік. Померло від голоду, за одними даними 4-5 млн., за іншими - 7 млн. чоловік.
Створені колгоспи, хоча і оголошувалися кооперативними господарствами, але не відповідали статусу кооперативів: вони не були добровільними об'єднаннями селян, в них не забезпечувалося демократична участь колгоспників у внутрішній і господарського життя колгоспів, у вирішенні найважливіших виробничих питань . Колгоспники були відчужені від землі, від виробленої ними продукції. Власність залишалася державною, тому селя-ни ставилися до неї як до нічийною. Колгоспи були типовими державними господарствами, цілком перебували в його розпорядженні. Колгоспні селяни за власним розсуд ні дня не могли працювати на себе, не мали коня для підвозу дров та кормів. Селяни були прикріплені до колгоспів і не мали права переїхати з села Насильницька колективізація разом з паспортизацією 1932 означала друге видання кріпацтва в Росії.
В результаті примусової колективізації держава затвердила свою власність не тільки на землю, а й на вироблену на ній продукцію. Воно отримало, завдяки колективізації, дармової хліб. Була підвищена товарність хліба, їм стабільно забезпечувалися міста та армія. Колективізація стала також фактором форсованої індустріалізації країни: вона витіснила 18-20 мільйонів чоловік з села, перетворивши їх на дешеву робочу силу в містах, вона дозволила відбирати у селян хліб, вільно розпоряджатися ним, вивозити за кордон, за виручену валюту закуповувати верстати, обладнання, технологію. Саме на селянство лягла основна вага індустріалізації, як у матеріальному забезпеченні її, так і в масовій участі на будівництвах індустрії.
