Протягом травня 1922 р. та березня 1923 р. стан здоров'я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він переніс три приступи, що призвели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв'язку з хворобою його було повністю усунуто від політичної діяльності. Незважаючи на це, у моменти покращення стану здоров'я, Ленін продиктував ряд статей та листів до своїх соратників - лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат таким чином, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.
В останні роки життя Леніна турбувало також питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція відбулася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін говорив про необхідність здійснення культурної революції, яка б ліквідувала напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і розробив ідею створення суспільства "цивілізованих Кооператорів". 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, боротьби за лідерство у партії, яка розгорнулась ще в останні роки його життя.
Основними суперниками у цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще в 1923 р. у ВКП(б) оформилась "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.
Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, недооцінивши властолюбство самого Сталіна, підтримали його у боротьбі з опозицією Троцького. Сталіну та його соратникам вдалося усунути Троцького від державних справ, обмежити вплив його в партії, а в 1929 р. і вислати з країни.
На цьому боротьба за лідерство не завершилась. У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменев та Зінов'єв. Опозиція спиралась на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти політики, яка проводилась у сільському господарстві.
Сталін на цей час вже зосередив у своїх руках всі важелі партійного та державного управління, особливо у питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного, державном управління, керівництва Комінтерном.
Спроба групи Каменєва-Зінов'єва взяти реванш у 1926 р. в боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції відбуввся в 1927 р. - "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно.
1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі з ленінськими соратниками за владу. Він же став роком початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.
Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:
- відсутність традицій політичної демократії в країні і реальних демократичних свобод;
- низький рівень громадянської політичної культури населення СРСР;
- зосередження політичної влади в руках однієї партії;
- невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП(б), обмеженість його політичної культури;
- внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла у диктатуру партії і не заперечував ла можливості диктатури однієї особи;
- наявність багаточисельного бюрократичного апарату, добпобут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.
Основним методом встановлення та підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством та постійний терор проти всіх його верств. Керівною і спрямовуючою силою радянсько-тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологію визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалась Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді - ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об'єднання жовтенят - школярів 7-9 років.
НЕП показав свої потенційні можливості, але коли на перший план висунулися складні завдання індустріалізації, керівні органи почали допускати серйозні прорахунки в економічній політиці, не звертаючи уваги на застереження провідних фахівців. З середини 1926 по відношенню до сільськогосподарської та приватної торгівлі стала проводитися така політика, яка стримувала можливості їх раз-розвитку. Почалося різке перерозподіл бюджетних коштів на користь промисловості. Загострилася проблема «ножиць цін» - промислові товари, які купувала село, коштували дорого, а заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію були низькі. Заможні селяни були обкладені високим податком, їм перестали продавати трактори, позбавляли виборчі-рательного прав. Значно скоротився відпустку товарів в приватну торгівлю, її кредитування. Все це поєднувалося з посиленням адміністративного регулювання, що ігнорує вимоги ринку. »В результаті з середини 1927 на стику промислово-
сти і сільського господарства стали виникати затори, загострився дефіцит і промислових, і продовольчих товарів. Для виходу із ситуації було два шляхи: або внести корективи в проведений курс, або різко змінити його. Більшість керівництва країни на чолі зі Сталіним обрало другий шлях. Його опоненти в Політбюро - Бухарін, Риков, Томський - не змогли відстояти свою позицію. Головна причина їхньої поразки полягала в тому, що до кінця 1920-х рр.. вже склався такий внутрішній партійний режим, який виключав можливість демократичного обговорення різних точок зору. НЕП був згорнутий не лише бажанням Сталіна та його оточення. Він встиг пронизати далеко не всі економічні відносини країни, покінчив далеко не з усіма установами та традиціями епохи «воєнного комунізму». У країні існували потужні адміністративні та соціальні сили, які були взагалі не зацікавлені в збереженні і розвитку НЕПу. НЕП вимагав компетентного використання господарських важелів, а в управлінському апараті домінували кадри, звиклі діяти адміністративним способом, наказним порядком. З Непом в промисловість прийшов госпрозрахунок, але він поєднувався в неї з сильними адміністративними підпорами: держава обмежувало дію ринкових відносин між важкою і легкою промисловістю, не була розроблена система внутрішньозаводського госпрозрахунку - його заміняла традиційна система норм, тарифів, розцінок, що зв'язувала заробіток робітника не з кінцевим результатом праці, а з розпорядженнями адміністрації. У збереженні НЕПу не були зацікавлені і ті 30-50% селян (напівпролетарські, пролетарські, люмпенським елементи села), які були звільнені від сплати податку і безпосередньо від держави отримували різного роду пільги і гарантії. І на початку, і в кінці 1920-х рр.. в селі дуже сильними залишалися військово-комуністичні настрої. Хоча перехід до продподатку оживив оборот, але залишилися обмеження зростанню частнохозяйственного на-копления. Селянське господарство, що перевищує середній рівень, незалежно від того, яким шляхом воно виростало, нерідко зачислялось в куркульське з усіма витікаючими звідси наслідками. Со- зберігався також адміністративно-командний стиль управління. Сільради і волвиконкомів своє основне завдання бачили в зборі сільськогосподарського податку та виконанні різних розпоряджень вищих органів. Що ж стосується допомоги селянам у підйомі господарства, організації господарського і культурного будівництва на селі, то ці завдання їх хвилювали набагато менше. У той же час місцеві органи влади прагнули контролювати всю сільську життя. Пожвавити після війни громада все більше «зажималась» офіційною владою. Командний стиль характеризував і діяльність сільських партосередків. Збереження адміністративного втручання в діяльність кооперації було однією з головних причин недовіри до неї селян. Саме на ці настрої низового партійного і радянського ланки опи-рался Сталін. Таким чином, в надрах НЕПу з його демократичним потенціалом, орієнтацією на особистий інтерес і т.п. зріло одночасно його заперечення. Різка зміна політичного курсу, вчинена в 192829 рр.., Викликала докори в тому, що НЕП згортається. У відповідь на це Сталін, прагнучи приховати відхід від ленінського курсу, розгорнув концепцію про два етапи НЕПу: НЕП не кінчається, а вступає в другий етап, пов'язаний з розгорнутим будівництвом соціалізму. В історичній літературі до останніх років панувало сталінське положення, що НЕП як політика перехідного періоду від капіталізму до соціалізму завершився перемогою соціалізму в 1936-37 рр
