Після 123 років поневолення восени 1918 р. в Польщі була відновлена державність. Головними факторами цього процесу послужили національно-визвольний рух польського народу, події першої світової війни та революційні зміни, які відбулися в усіх імперіях, що поділили між собою польські землі. Важливе значення мала трансформація позиції західних держав щодо «польського питання». Використовуючи сприятливу ситуацію, створену першою світовою війною, різноманітні польські громадські угруповання засновували політичні організації й союзи, формували військові загони та з'єднання, які діяли в межах, визначених урядами різних держав.
Тільки після краху Центральних держав, під владою яких перебували польські землі, уможливилося формування незалежних державних структур. Така діяльність розпочалася на території, що контролювалася Австро-Угорщиною. Польські депутати австрійського рейхсрату 15 жовтня 1918 р. проголосили себе громадянами польської держави.
Опублікований маніфест «До польського народу» декларував утворення Польської Народної Республіки - парламентської держави, гарантуючої громадянам рівні політичні права. В документі проголошувалося введення 8-годинного робочого дня, обіцялося провести радикальні суспільно-економічні реформи, зокрема націоналізацію певних галузей промисловості та експропріацію великої земельної власності. В цій частині маніфесту його автори закликали до мирного вирішення спірних питань, що торкалися Західної та Придніпровської України тощо.
Уряд Є. Морачевського, справджуючи назву «народного» й «робітничого», значну увагу приділяв вирішенню соціально-економічних проблем. Декрет від 21 листопада 1918 р. запровадив 8-годинний робочий день, виплату допомоги робітникам у випадку хвороби, гарантував мінімальну зарплату на держпідприемствах, заснував інспекцію з питань праці. Виборчий закон від 28 листопада встановив рівне, пряме, таємне загальне виборче право. Вибори Установчого сейму призначено на 26 січня 1919 р.
Поряд з офіційними органами влади в різних районах Польщі створювались і діяли Ради робітничих депутатів. Однак Ради практично не були пов'язані між собою, так і не зуміли сформувати єдиний загальний орган. До того ж їх ослабляла гостра боротьба, яка точилася між різними соціалістичними та профспілковими угрупованнями. Лідери ППС—фракції, наприклад, відверто прагнули до створення паралельних Рад. Розбрату в робітничому русі сприяв і лівий радикалізм СДПКПіЛ та ППС—лівиці, які закликали до соціалістичної революції, перетворення Польщі на республіку Рад та об єднання з іншими радянськими республіками. 16 грудня 1918 р. у Варшаві відбувся об'єднавчий з'їзд цих двох лівих угруповань, який поклав початок існуванню Комуністичної робітничої партії Польщі (КРПП).
Компартія висунула та намагалася провести в життя ідею радянської Польщі. Тільки на території колишнього Королівства Польського виникло близько ста Рад робітничих депутатів. У Домбровському вугільному басейні керовані КРПП Ради не тільки створили власні збройні сили— Червону Гвардію, а й перебрали на себе деякі функції державного управління. Проте офіційна влада перешкоджала поширенню впливу Рад робітничих депутатів на всю територію країни. їхня діяльність спочатку була локалізована, обмежена, а потім, завдяки хибам у політиці керівництва КРПП,— дискредитована. Щодо Рад активно застосовувалися жорстокі репресії та переслідування, кінець кінцем вони були розпущені, компартію в липні 1919 р. проголошено поза законом.
Тимчасовий начальник держави 16 листопада розіслав главам держав-переможниць та нейтральних країн телеграму, в якій повідомляв про утворення незалежної Польщі. Однак відповідей не надійшло. Нестійке політичне становище спонукало Ю. Пілсудського звернутися до головнокомандуючого арміями Антанти Ф. Фошу з проханням надіслати до Польщі війська «для захисту країни від більшовизму». Того ж дня з німецьким командуванням булл укладена угода про виведення німецьких військ з території, західний кордон якої відповідав російсько-німецькому кордону 1914 р. Залишаючи польські землі, німці передавали частину зброї Польській війсковій організації (ПВО) , або іншим воєнізованим організаціям.
У зв'язку з відвертою пронімецькою орієнтацією у минулому Ю. Пілсудського та небажанням утворити коаліційний уряд з участю нацдеків Польща не могла брати участь у Паризькій мирній конференції. Ю. Пілсудський мусив піти на поступки. 15 грудня були розірвані дипломатичні відносини з Німеччиною. До Варшави на початку січня 1919 р. прибули представники Антанти і США; в ході переговорів досягнута домовленість про зміну уряду.
