Аж по першої Першої світової основний лінією у чеській політиці було збереження, з наступним перетворенням, Австро-Угорщини. Лише в переддень війни виникають різні проекти рішення чеського і словацького питань поза межами імперії. Будучи найрозвинутішими би в економічному й політичному плані, чехи прагнули стати політичним лідером нерівноправного слов'янського переважно монархії. Чеська буржуазія претендувала на рівні із німецькою і угорської буржуазією умови й можливості. Чеським лідерам загалом була властива достатня тверезість у виборі тактики політичних змагань, прагнення діяти з урахуванням поточної обстановки, озираючись на Відень.
Але з початком війни" вони виявилися перед необхідністю зробити вибір між двома можливими рішеннями чеського питання – у складі монархії або за межами її, з допомогою незалежної держави. До першого рішенню, поруч із аграрної партією, лідером яких булоА.Швегла (1873-1933), і партіями католицької орієнтації, схилялися спочатку і соціал-демократи на чолі зБ.Шмералем, які розраховували на демократичну еволюцію Австро-Угорщини.
Що стосується другого рішення, але серед його прихильників був єдності.Младочехи під керівництвомК.Крамаржа (1860-1937), розраховуючи перемогти держав Антанти посилення ролі Росії в у Європі, висували програму створення союзу слов'янських держав під скіпетром династії Романових.
По-іншому представляв майбутнє чеських земель лідер невеличкий партії реалістів Томаш Гарріг Масарик (1850-1937). Він виходив з неминучості поразки, і розпаду Австро-Угорщини Франц-Йосиф і створення її основі низки незалежних демократичні держави. Масарик більшою мірою орієнтувався ось на підтримку західних держав Антанти – Англії та Франції, а чи не Росію. Його однодумцем і учнем був Едуард Бенеш (1884-1948). До цього перебігу примикали і національні соціалісти на чолі зВ.Клофачем.
Словацька національна партія як одна з політичних напрямів у Словаччині орієнтувалася зберегти монархії. Аж по весни 1918 р. керівництво партії, було пасивно.Социал-демократическое і аграрне течії також дотримувалисяпрогабсбургской орієнтації. Лише Словацька народна партія (католицька характером),виделившаяся з Словацької національної партії, займала більш активної позиції, проте найрадикальніші проекти не йшли далі словацької автономії у межах Угорщини.
Розвиток визвольних змагань чехів та словаків в зумовлювалося передусім ходом бойових дій, міжнародним становищем й загальним станом справ у імперії Габсбургів.
Першими проявами національно-визвольної боротьби чехів стали стихійні демонстрації у зв'язку з нестачею продовольства, і навіть хвилювання при відправлення на фронт. Чехи висміювали австрійські порядки, а сполучення пресі про успіхи австрійському війську давалися зазвичай з великим запізненням. У народі виспівували пісню "Гей, слов'яни", перемоги російської армії на південно-західному фронті на початку війни посилювалипрорусские симпатії, популярний був девіз: "Росіяни близько, запікайте гусаків!". Орієнтація в західний бік була ще такому широкому, як наприкінці війни. Здебільшого чеські політики вбачали у війні лише конфлікт німців, і слов'ян і ігнорували її імперіалістичний характер. Т.Масарик відстоював теза про боротьбу мілітаризму і теократії з демократією та гуманізмом. Ці настрої сприяли наростання неприязні і навіть антагонізму між чехами і словаками, з одного боку, і німцями і угорцями - з іншого, й у тилу, і фронті.
Із початком військових дій Австро-Угорщини було встановлено військово-бюрократичний режим. Віденський рейхсрат несозивался до весни 1917 р. У період наступу російської армії у Галичині в 1914 р. посилилися репресії у Чехії та Моравії, арешту піддався ряд чеських політичних діячів. У травні 1915 р. лідеримладочеховК.Крамарж,А.Рашин та інших. упродовж свогопрорусскую орієнтацію були звинувачені у "зраді і двічі засуджені до смерті. І лише смерть імператора Франца-Йосифа I у листопаді 1916 р. завадила привести вирок у виконанні.
У умовах Т. Масарик дійшов рішенню про перенос центру національно-визвольної боротьби зарубіжних країн. У листопаді 1915 р. у Парижі створили Чеський закордонний комітет, невдовзі з участю Е.Бенеша і словацького діяча МіланаШтефаника перетворений в Чехословацьку Національну Раду. У Парижі став видаватися ряд друкованих органівантиавстрийского руху Опору.
Опозиційно налаштовані стосовно Австро-Угорщини чеські угруповання поступово консолідувалися у еміграції, а й у самій Чехії. З 1815 р. функціонувала ЧеськаМаффия – досить розгалужена, але цього замало міцна підпільна організація. Вона поширювала антидержавницькі настрої і займалася збиранням розвідданих державам Антанти. Почалася координація що діяли еміграції чеських і словацьких угруповань. Важливим кроком цьому шляху стала угода Словацької Ліги і Чеської національної об'єднання на Клівленді (США) у жовтні 1915 р., у якому зафіксовано прагнення чехів та словаків в до створення федерації.
Восени 1916 р. з ініціативимладочехов і аграріїв між найбільшими чеськими політичними партіями було досягнуто згоди про координацію своєї діяльності. Близько десятка чеських політичних партій створили центри: Чеський союз (об'єднання парламентських фракцій у Відні) кінематографістів і Національний комітет у Празі як провідний політичний орган. Його головою став відомий політик і крупний підприємець, фінансистК.Маттуш, а секретарем – аграрійШвегла. Наприкінці 1916 – початку 1917 р. вони нарешті почали переговори з віденським урядом на кшталт колишньої лояльності.
Слід все-таки сказати, що умови війни заважали встановленню тісний зв'язок внутрішнім закордонним антиавстрійським рухом чехів, як і між чеської та словацької гілками національно-визвольної боротьби. Національний рух у Словаччині відставало за масштабом від чеського: словацька буржуазія і інтелігенція були нечисленні і лише частковомадьяризировани, словацький політичний табір піддавався жорсткішим переслідувань, сильним було вплив католицького духівництва, лояльного стосовно Габсбургам.
