Конституція 1921 р. складалася з 126 статей і визначала Польщу як республіку (Річ посполиту), в якій влада належить народу. Законодавча влада надавалася двопалатному парламенту (Національним зборам), який складався з сенату (верхня палата) і сейму (нижня палата). Депутати обиралися загальним, рівним, прямим, безпосереднім, таємним, пропорційним голосуванням на строк п'ять років. Пасивне право надавалось усім громадянам, які досягли 21 року (сенату - 30 років), активне - 25 років (сенату - 40 років). Парламент мав право контролю виконавчої влади, йому підпорядковувалася Вища Палата (ізба) Контролю Держави. Виконавча влада належала президенту та уряду. Президент обирався Національними зборами строком на сім років, не мав права законодавчої ініціативи, а всі його документи вимагали підпису прем'єра й відповідного міністра. Його функції зводилися до представницьких. Уряд був відповідальний перед сеймом, а його міністри могли бути відкликані за рішенням сейму. Судівництво ґрунтувалося на засадах незалежності від адміністрації. Вищою судовою інстанцією був Вищий адміністративний трибунал.
Конституція гарантувала всі демократичні права і свободи, право приватної і колективної власності, соціальне забезпечення на випадок хвороби і безробіття. Національні меншини отримали культурно-національні права. Римо-католицька церква визнавалася провідною серед інших рівноправних віровизнань. Дослідники (Л. Зашкільняк) оцінюють березневу Польську Конституцію як про прогресивний документ, взірцем для якого послугував основний закон Франції. Вона запроваджувала в Польщі демократичний парламентський устрій, характерний для стабільних і розвинених країн світу.
Проте внаслідок травневого перевороту (1926 р.) у Польщі запанував політичний режим, який зводив нанівець основні принципи, покладені в основу т. зв. березневої Конституції 1921 р. Механізм функціонування держави, властивий парламентському ладові, замінили авторитарні методи правління. Зміцнення міжнародних позицій Польщі дозволило пілсудчикам приступити до зміни Конституції Польщі, аби вона забезпечила збереження влади в їхніх руках. Протягом десяти років відбувалося конституювання нової верховної влади, що завершилося прийняттям нової (1935 р.) т. зв. квітневої Конституції держави.
