39.передумови створення срср Передумови утворення СРСР:

§ прихід до влади більшовиків в жовтні 1917 р. та проголошення ними права націй на самовизначення у колишній Російській імперії;

§ однопартійна комуністична влада в Росії та її ідеологія;

§ існування до цього самодержавної влади в Росії з відносинами підданства її регіонів;

§ громадянська війна на території колишньої Російської імперії;

§ встановлення радянської влади в республіках шляхом червоного терору та насильства, командно-адміністративними засобами;

§ потреба в економічних, політичних, культурних зв’язках між республіками, що існували та були зруйновані революціями 1917 р. та громадянською війною;

§ споконвічні історичні зв’язки між українцями, росіянами, білорусами та іншими народами колишньої Російської імперії.

Причини створення СРСР:

Єдиний господарчий комплекс, успадкований від Російської імперії.

Тісні економічні зв'язки.

Перебування при владі в усіх республіках партії більшовиків.

Однакова політична система. Радянська влада.

У національних республіках різними шляхами біль­шовики встановили свою владу. Ідентичність полі­тичних систем також сприяла об'єднанню.

Військово-політичний союз радянських рес­публік (літо 1919 р.).

Міжнародна ізоляція, невизнання провідними країнами світу.

Проекти планів утворення СРСР.

План «авто­номізації» Й. В. СталінаПередбачав входження національних республік до складу Російської Федерації (РРФСР) на правах автономії (України, Бі­лорусії, закавказьких республік).На X з'їзді РКП(б) Сталін заявив, що живим втіленням тої форми державного союзу, яка потрібна, є Російська Федерація – запропонував ліквідувати національну державність шляхом автономізації незалежних республік, роз­чинення їх у кордонах Росії. Головним опонентом Сталіна на з'їзді став В. Затонський.

Проект В. Ле­ніна про утво­рення СРСР

Передбачав створення союзної держави шляхом укладення союзного дого­вору між рівноправними радянськими республіками.

Кожна республіка також мала отримати право вільного виходу із Союзу. Проект автономізації він відкидав як такий, що утискає права республік, а в створенні конфедерації вбачав недостатній рівень об'єднання.

Статус республіканських компартій як обласних ор­ганізацій єдиної партії плюс підпорядкованість найважливіших республіканських наркоматів московському центру залишалися недоторканними за всіх можливих змін у формі, назві, фасаді.

Ленін усвідомлював, що ідея про двоповерхову федерацію, яку партійне керівництво використало без вагань і суперечок, має тільки декларативну цінність.

Автори монографії „История России. С древнейших времён до начала ХХІ в./Под ред. А. Н. Сахарова”(М.: Астрель, 2006) вважають, що запропонований В. І. Леніним принцип федералізму був зручним у період нестійкого становища Радянської влади, оскільки дозволяв використати національні рухи для зміцнення соціальної бази нового режиму на місцях. Сталінський принцип у більшій мірі відповідав марксистській ідеологічній установці на денаціоналізацію та створення у перспективі унітарної держави. Формально приймаючи ленінський принцип, більшовики реально проводили курс на створення унітарної держави та послідовне згортання прав республік до рівня автономії, як і планував Сталін. Прийняття концепції міцної центральної влади, що мала наднаціональний характер, сприяло відродженню у новому вигляді патріархальних монархічних ідей та вело до консолідації деспотичної влади. У своїй політиці централізації влади партія використала той же набір методів, що і самодержавство – русифікацію національних культур, з одного боку, та включення національних еліт у центральну політичну еліту, з іншого (С. 1024 – 1025).

Створення конфедерації радянських республік (керівництво України та Грузії)

Республіки повинні зберегти атрибути самостійності й незалежності та будувати свої відносини на договірних засадах.

Керівні діячі партії у республіках з незалежним статусом ба­жали для себе більшої свободи дій. X. Раковського хвилювало, зокрема, становище, коли центральні наркомати оминали рес­публіканський рівень управління і напрямки зв'язувалися з підвідомчими підприємствами та установами в українських гу­берніях. Це ставило під сумнів доцільність існування харківсь­кого партійно-радянського центру.

Союз РСР утворювався за ретельно розробленим в ЦК РКП(б) сценарієм. Сценарій передбачав зміст і послідовність подій, що мали відбутися, характер висловлювань політичних діячів, яким доручалося виконати заздалегідь намічену роль, форми і місця «народного волевиявлення», зміст конституції союзної держави тощо (Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 3. – К.: Генеза, 2003).

Етапи створення СРСР:

1. Встановлення радянської вла­ди в національних окраїнах колишньої Російської імпе­рії.

2. Створення радянських національних республік.

3. Створення воєнно-полі­тичного союзу радянських республік Росії, України, Білорусії, Латвії і Литви (1 червня 1919 р.):

– декрет ВЦВК РРФСР "Про об'єднання Радянських республік: Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби зі світовим імперіалізмом" (з ініціативи України): визнавалась незалежність, право республік на самовизначення, об'єднувалися їхні господарські, фінан­сові та залізничні організації; було створено спільну військову організацію республік;

– у вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербай­джанською таУкраїнською радянськими республі­ками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками. Латвія і Литва, як і Естонія, у цей час стали суверенними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки в Серед­ній Азії – Бухарська і Хорезмська.

4. Створення СРСР (30 грудня 1922 р.). i Прийняття Конституції СРСР (1924 р.).

Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних засадах.

5.Зростання кількості союзних республік у складі СРСР:

1922 р. – Російська РФСР, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька РФСР (Вірменська РСР, Азербайджанська РСР, Грузинська РСР).

1924 р. – Туркменська, Узбецька РСР.

1929 р. – Таджикська РСР.

1936 р. – Казахська, Киргизька РСР.

1940 р. – Латвійська РСР, Естонська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Карело-Фінська РСР.

Думка італійського історика Джузепе Боффи (История Советского Союза: в 2 т. – Т. 1. – М., 1990): «Сколь бы многотрудным и противоречивым ни был процесс формирования Союза, он представлял собой великое политическое начинание. В результате в эпоху, когда само распространение капи­тализма на весь земной шар, с сопутствующими ему явлениями интернационализации хозяйственной жизни, вызывало кризис, а то и развал старых империй, но одновременно ставило на повестку дня об­разование новых многонациональных формаций, — именно в такую эпоху родилось обширное наднациональное государство. Образование Союза ССР явилось результатом столкновения различ­ных тенденций, столкновения, которое произошло в эпоху, когда ещё можно было мериться силами в открытой дискуссии в компартии».