На виборах 1935 р. Судето-німецька партія К. Генляйна домоглася значного успіху, що дало пгзмогу отримати 44 мандати у палаті депутатів. У державі посилилась діяльність профашистської «п'ятої колони». Німецькі організації домагалися автономії Судетської області й приєднання її до складу Німеччини. На початку 1937 р. уряд підписав з німецькими партіями, що створили коаліцію, угоду, обіцяючи Судетам економічну допомогу. Німцям обіцяли пропорційне представництво в державному апараті. Однак К. Генляйн виступав проти цієї угоди. Генляйнівці стали на шлях підготовки збройного заколоту, створюючи загони штурмовиків. У квітні 1938 р. було висунуто вимогу автономії Судетської області, надання німцям кількох міністерських постів тощо. Уряд лідера аграріїв Мілана Годжі відкинув ці вимоги.
З середини травня 1938 р. німецькі війська чисельністю не менше 10 дивізій були сконцентровані на чехословацькому кордоні.
К. Генляйн і його прихильники виїхали до Німеччини, де почали готували свої загони для вторгнення у Чехословаччину. 13 вересня 1938 р. фашисти розпочали заколот у Судетській області. Однак чехословацькі війська швидко ліквідували виступ. У відповідь на це Гітлер став вимагати передачі Судетської області Німеччині. В німецько-чехословацьких відносинах виникла гостра криза.
Чехословацький уряд виступив з планом, згідно з яким усім національним меншинам надавалась повна рівноправність, встановлювалось пропорційне представництво у місцевих і загальнодержавних органах управління. Англія і Франція підтримали таку політику. Але Німеччина і генляйнівці були проти. Вони не відмовилися від своїх вимог. Над Чехословаччиною нависла реальна загроза німецького вторгнення.
Англія і Франція чинили тиск на чехословацький уряд, щоб він пішов на поступки фашистам. Вони «рекомендували» президенту Е. Бенешу передати Німеччині ті області, де переважало німецьке населення. 21 вересня 1938 р. М. Годжі погодився з англо-французькими «рекомендаціями». Та внаслідок масового незадоволення, що вилилося у велику демонстрацію в Празі, 22 вересня кабінет міністрів пішов у відставку. Новий уряд «національної оборони» генерала Я. Сирови оголосив загальну мобілізацію і відмовився вивести війська з прикордонних районів.
29-30 вересня у Мюнхені на конференції глав урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії Чехословаччині було запропоновано передати Німеччині Судетську область, а деякі території – Польщі й Угорщині. Празький уряд прийняв цей ультиматум. У відповідності до Мюнхенської угоди, 1 жовтня 1938 р. Німеччина отримала Судетську область та прикордонні з Австрією райони. Скориставшись ситуацією, Польща загарбала район Тешинської Сілезії, а Угорщина – частину південної Словаччини й Закарпаття.
11 жовтня 1938 р. українці створили перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм. 25 жовтня 1938 р. його головою став А. Волошин. 14 березня 1939 р. Закарпатська Україна проголосила свою незалежність.
Навесні 1939 р. Німеччина, плануючи розчленувати Польщу, дала згоду на загарбання Закарпаття хортистською Угорщиною. 15-18 березня 1939 p., коли німецькі війська загарбали чеські землі, угорська армія окупувала Закарпаття .
Згідно з рішенням першого Віденського арбітражу Чехословаччина втрачала 12 400 кв. км території, де проживало 1 млн. 100 тис. чол. Від Закарпаття на користь Угорщини було відрізано 1523 кв. км (12,1%) території з населенням 173 233 чол., в тому числі міста Берегове та Ужгород. Англія, Франція і СРСР не виконали своїх зобов'язань перед Чехословаччиною.
Позбавлена своїх природних кордонів і майже 40% промислового потенціалу, Друга республіка (так називали залишки чехоеловацької держави) опинилася у повній залежності від Німеччини. На чолі її уряду став Р. Беран.
У жовтні 1938 р. у Словаччині було створено автономний уряд на чолі з И. Тисо. В березні 1939 р. він проголосив повну незалежність Словацької держави.
Після цього Берлін змусив президента Гаху підписати акт про ліквідацію Другої республіки й передачу чеського народу «під опіку Німеччини». 15 березня 1939 р. ці вимоги були виконані, й на територію Чехії вступили військові сили вермахту. Загарбані землі оголошувались «протекторатом Богемії й Моравії». Уряди західних держав майже не звертали уваги на порушення Мюнхенської угоди, а СРСР лише на словах засуджував такі дії.
