Економічна криза охопила Болгарію в 1928 і тривала до 1934 рр. захопивши всі галузі болгарської економіки. Кількість безробітних сягнула 200 тис. Різко погіршилося матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний доход країни складав 61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно з сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою).
Криза привела до перегрупування політичних сил і посилення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. Демократична злагода втратила владу. Урядову коаліцію утворили демократичні партії і БЗНС – Народний блок. Уряд очолив Александер Малинов, який через деякий час передав владу своєму колезі Ніколі Мушанову. Цанков утворив фашистський Народний соціальний рух (НСР), який орієнтувався на Італію та Німеччину. Його конкурентом стала група «Звено», яка складалася з цівільних, що прагнули здійснити модернізацію країни. У зовнішній політиці вони покладали надії на Англію та Францію. Їх союзниками виступили військові з Військової ліги.
У травні 1934 р. виникла урядова криза, з якої вирішили скористатися НСР і «Звено». Цанков планував почати похід на Софію на кшталт «походу на Рим» Муссоліні. Його випередила група «Звено», яка 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаниий, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їх прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу, були не зрозумілі для народу. Відповідно уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис ІІІ, який був хитрим і спритним політиком. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не цікавить; єдиним предметом його захоплення є паровози, яких він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їх соціально-економічні починання, проте залишив їх авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено партії та профспілки. Було встановлено державний контроль над банками, що його здійснював новостворений банк «Болгарський кредит» за участю держави. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти.
У зовнішній політиці Георгієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував стосунки з Югославією і 1934 р. встановив дипломатичні відносини з СРСР.
У період 1934-1939 рр. болгарська економіка зазнала найбільшого у повоєнні роки піднесення, особливо сільське господарство. Це було зумовлено переходом на виробництво високоприбуткових технічних культур (волокнистих, олійних, садових). Також був взятий курс на розвиток легкої промисловості, яка б доповнювала сільське господарство. Така політика дала ріст промислового виробництва за період 1935-1939 рр. 64,1%.
У січні 1935р. цар Борис ІІІ залучив на свій бік частину керівництва Офіцерської ліги і усунув уряд К. Георгієва від влади.
Уряд генерала Златова протримався лише три місяці. Боротьба угруповань у військовій верхівці та в оточенні царя призвела у жовтні 1936р. до формування нового уряду на чолі з начальником царської канцелярії Кіосейвановим. Цей уряд перебував при владі до лютого 1940р.
Уряд Кіосейванова прагнув встановити « тотальну» диктатуру . Було прийнято новий виборчий закон, спрямований проти опозиції, скоротилася кількість депутатів.
У 1938 р. цар дозволив провести вибори на безпартійній основі до Національних зборів. З 158 обраних депутатів 56 мали опозиційні погляди (11 з них були комуністами). Така розстановка забезпечувала слухняність парламенту і одночасно знімала звинувачення, що цар душить опозицію. Свою виборчі експерименти цар повторив у 1939 і 1940 роках. На цей раз опозиційними були лише 20 депутатів (9 комуністів).
Вся влада зосередилася в руках царя. Новий режим спирався на армію.
Болгарія постійно тримала в полі зору балканські проблеми. У січні 1937 р. вона підписала з Югославією договір про ненапад, а в серпні 1938 р. – угоду з країнами Балканської Антанти (Салонікська угода). Цей документ базувався на принципах мирного співробітництва балканських держав.
Разом з тим наприкінці 30-х років Болгарія швидко зближувалася з Німеччиною. Німецький капітал енергійно проникав в економіку країни. У 1939 р. на долю Німеччини припадало понад 65% імпорту і 67,8% експорту Болгарії. З 1938 р. Німеччина почала поставки в Болгарію зброї та військового спорядження.
