Польське питання на Паризькій конференції було надто важливим, бо воно перепліталося з питанням про відношення до Радянської Росії та Німеччини — двох фактично нових держав на карті Європи.
Питання про польсько-німецький кордон виявилося частиною проблеми, пов'язаної з тим, хто ж із держав-переможниць зуміє отримати найбільше зиску з поразки Німеччини. Зменшивши територіальні претензії Польщі, правлячі кола Великої Британії та США тим самим схилялися до підтримки Німеччини проти свого французького союзника. Внаслідок цього Польща отримала лише 45 тис. кв. км території замість бажаних 84 тис. Гданськ було перетворено на "вільне місто", що опинилося під опікою Ліги Націй; таким чином, найголовніший та єдиний польський морський порт, якого домагалися поляки, було відірвано від країни. Загалом Паризька мирна конференція при вирішенні польсько-німецьких питань відверто пішла шляхом ігнорування інтересів Польщі.
Версальський договір залишив відкритим питання про східні кордони Польщі. Водночас з укладенням цього договору відбулося підписання Польщею, Великою Британією, Францією, СІНА та іншими країнами особливого договору "Про захист прав національних меншин" у польській державі. Згідно з цим договором Польща зобов'язувалася забезпечити свободу й рівноправність національним меншинам, що мешкали на її території. Комісія Камбона встановила лінію, яка визначала кордон, за межами якого поляки не становили більшості населення. Згодом вона дістала найменування "лінія Керзона". На неодноразові вимоги польського уряду конференція послів Антанти 14 березня 1923 р. прийняла остаточне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії.