Ознакою переорієнтації зовнішньої політики Польщі на користь Німеччини стала ліквідація в 1932 р. військової місії Франції у Варшаві. В липні того самого року був підписаний польсько-радянський договір про ненапад (у 1934 р. продовжений до грудня 1945 р.), а 26 січня 1934 р. в Берліні — польсько-німецька угода про мирне розв'язання суперечок строком на десять років.
Польський уряд негативно оцінив і підписані в 1935 р. радянско-французький і радянсько-чехословацький договори про взаємодопомогу, а також висловлені радянською стороною в серпні 1936 р. побажання щодо зближення Польщі з Францією.
«Санаційний» уряд зробив спробу добитися повного підкорення Литви. Однак рішучість СРСР не допустити розпалювання польсько-литовського конфлікту.
Після захоплення Австрії гітлерівська Німеччина заявила про свої претензії на частину території Чехословаччини. Польща надала дипломатичну підтримку Німеччині.
У зв'язку з діями Польщі СРСР 23 вересня заявив, що розглядатиме перехід польськими військами кордону Чехословаччини як акт агресії, який змусить СРСР без попередження денонсувати спільний договір про ненапад.
Коли гітлерівська Німеччина восени 1939 р. висунула претензії на «вільне місто» Данціг і на будівництво екстериторіальної автостради й багатоколійної залізниці через «польський коридор» у Східну Пруссію, СРСР погодився на переговори щодо врегулювання радянсько-польських відносин, які відбулися у Варшаві й Москві наприкінці листопада 1938 р.
Про загрозу, що нависла над Польщею, свідчило зроблене Німеччиною 28 квітня 1939 р. повідомлення про те, що у зв'язку з укладенням польсько-англійської угоди про гарантії німецька сторона вважає польсько-німецьку декларацію про ненапад від 1934 р. такою, що втратила чинність. Однак польське керівництво продовжувало підкреслювати своє небажання приєднуватися до будь-яких антигітлерівських блоків, у які входитиме СРСР.
У Парижі 19 травня І939 р. було підписано польсько-французький протокол, згідно з яким Франція зобов'язувалась у випадку нападу Німеччини на Польщу негайно надати їй допомогу.
Зобов'язання приблизно такого ж обсягу дала Польщі й Великобританія.
Позиція польських правлячих кіл щодо СРСР залишалася ворожою. Всі радянські пропозиції відносно надання допомоги Польщі відкидалися. В Москві 23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад. У секретному додатку до договору сторони зафіксували домовленість про поділ території Польської держави та її ліквідацію.
Шлях до національної катастрофи Польщі прокладала її зовнішня політика, яка спиралася на концепцію «двох ворогів», що об'єктивно вимагало від польської дипломатії постійного лавірування між більш сильними сусідами — СРСР і Німеччиною. Однак Другу Річ Посполиту прирекли на загибель не стільки вагання та помилки «санаційного» пряду, скільки складні перипетії історичного процесу, в якому зовнішні фактори відіграли явно вагомішу роль, ніж внутрішні.
