Після Жовтневого перевороту в Петрограді країни Антанти поспішили поділити між собою сфери впливу на Півдні Росії.
Восени 1918 р. керівні кола Антанти і А. Денікін були стурбовані тим, шо поразка Німеччини створить вакуум влади в Україні. Щоб перешкодити наступу більшовиків, Антанта прийняла рішення замінити німецькі гарнізони власними.
Щоб надати інтервенції "законний" характер, представник Антанти В Києві Е. Енно організував у Яссах (Румунія) нараду з т. з. рос. делегацією. У складі були відомі діячі: В. Меллер-Закомельський, П.Мілюков, В. Рябушинський.
Вони звернулися до Антанти із закликами окупувати Одесу та Миколаїв, сприяти відновленню "єдиної і неділимої" Роси в довоєнних кордонах (але без Польші), не визнавати незалежності державних утворень, що виникли "під німецьким впливом". Мова звичайно, йшла про Україну.
У ніч на 16 листопада 1918 р. флот Антанти увійшов у Чорне море.
До кінця грудня в чорноморських портах від Одеси до Новоросійська висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські й польські частини загальною чисельністю близько 60 тис. чоловік.
Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнаючи гетьманську адміністрацію, її дипломати не збиралися визнавати й УНР. Проте Директорія мала за собою десятки тисяч загартованих у боях з німецькими окупантами повстанців. Тому вона могла розмовляти із союзниками досить рішуче.
27 листопада було опубліковано ноту-протест проти французького втручання у внутрішні справи України.
Та вже перша сутичка між Антантою і Директорією, що відбулася в Одесі, показала необґрунтованість надто сміливих декларацій.Всюди оточували вороги.
На заході їй протистояли армії Ю. Пілсудського, на півночі і сході - Л. Грецького, на півдні - А. Денікіна. 12 грудня 1918 р. війська Директорії після сутичок з білогвардійцями зайняли Одесу, крім портової смуги.Але Денікін за згодою Антанти організував в Одесі «південноросійський» уряд і призначив свого військового коменданта генерала Гришина-Алмазова, українські війська відійшли баз бою.
Поступово інтервенти зайняли чорноморське узбережжя аж до лінії Тирасполь – Вірзула- Вознесенськ- Миколаїв- Херсон. Просуватися далі не було змоги, бо розтягнутий фронт вимагав додаткових сил.Далі йшли довгі переговори з директорією.
За таких умов основну боротьбу з інтервентами взяли на себе українські ліві есери і більшовики, які розгорнули в зоні окупації підпільно-партизанські дії.
На початку лютого 1919 р. радянські війська разом з партизанами підійшли до зони, контрольованої інтервентами. У боях під Вознесенськом французькі, грецькі й білогвардійські частини зазнали поразки і відступили.
6 квітня 1919 р. радянські війська вступили в Одесу. 4 квітня 1919 р. війська Кримського напряму під командуванням П. Дибенка прорвалися через Перекоп у Крим. 10 квітня 1919 р. оволоділи Сімферополем та Євпаторією. 29 квітня 1919 р. вступ до Севастополя.
