Здійсненню задумів Фердинанда I багато в чому сприяла часта зміна урядів: з січня 1899 р. за травень 1903 при владі знаходилося чотири кабінети. Якщо уряди Стам-Боловен і Стоилова орієнтували свої дії на проведення економічної модернізації, то сформований С. Даневим кабінет Прогресивно-ліберальної партії (1902-1903) зробив спробу лібералізувати методи внутрішнього управління.
Зловживання вищих державних чинів - казнокрадство на суму в кілька мільйонів левів - посилювало бродіння в суспільстві. Студентська молодь під час відкриття Народного театру в Софії (січень 1907 р.) освистала Фердинанда I. Велика частина студентів була арештована і відправлена в армію. Проти цих поліцейських заходів виступили професори Софійського університету, за що їх звільнили. Проте протести ширилися. У березні 1907 р. був застрелений прем'єр-міністр Д. Петков. Утриматися кабінету Народно-ліберальної партії при владі не вдалося, і на початку 1908 р. Фердинанд I прийняв його відставку.
Наступний кабінет міністрів, який очолив А. Малинів, та уряд був складений з представників Демократичної партії. Уряд Малинова, яка заявив про свою прихильність «істинної демократії», скасував застосовані в 1907 р. до студентів і викладачів Софійського університету заходи, провело через Народні збори ряд законодавчих актів, спрямованих на поліпшення становища робітників, і т.п. В результаті йому вдалося зняти на час політичне і соціальне напруження в країні. Це дозволило уряду переключитися на вирішення проблем зовнішньої політики.
До 1908 р. Болгарія де-факто була суверенною державою. Їй вдалося позбутися від обмежень, що передбачалися Берлінським договором. Вона створила регулярну армію, укладала торговельні угоди за допомогою двосторонніх переговорів, самостійно встановлювала митні збори, призначала своїх дипломатичних представників, головним чином в інші балканські країни, і т.д. Однак з точки зору міжнародно-правових відносин Болгарії вимагалося визнання її суверенітету.
Підняте в Османській імперії младотурками повстання під гаслом відновлення Конституції 1876 р. і їх прихід до влади підштовхнули уряд Демократичної партії знову поставити питання щодо надання Болгарії незалежності. Приводом став інцидент з дипломатичним представником Болгарії І. Гешовим, який не був запрошений на прийом з нагоди дня народження султана. Болгарська сторона розцінила це як прагнення уряду младотурків підкреслити васальне становище Болгарії. І. Гешов був відкликаний з Константинополя, а Софію в свою чергу залишив представник Туреччини.
Скориставшись страйком службовців Компанії Східних залізниць, уряд Демократичної партії оголосив 21 вересня 1908 ділянки шляхів на території Болгарії власністю останньої. Таким чином, був денонсований черговий пункт Берлінського договору.
Фердинанд I проголосив незалежність Болгарії 4 жовтня 1908. А Тирновський митрополит вінчав його на царство. В той же день імператор Австро-Угорщини підписав рескрипт про анексію Боснії і Герцеговини. Потім уряд Греції заявив про приєднання Криту до Греції. У підсумку на Балканах знову виникла гостра криза
