Перша - принизливі для Росії умови Брестського миру, що розцінювалося людьми як відмова влади захищати честь і гідність країни. Другою причиною стали вкрай жорсткі методи нової влади. Націоналізація всієї землі і конфіскація засобів виробництва і всього майна не лише у великій буржуазії, але і у середніх і навіть дрібних приватних власників. Буржуазія, налякана розмахом націоналізації промисловості, хотіла повернути фабрики і заводи. Ліквідація товарно-грошових відносин і встановлення державної монополії на розподіл товарів і продуктів боляче вдарили по майновому становищу середньої і дрібної буржуазії. Таким чином, прагнення повалених класів зберегти приватну власність і своє привілейоване становище, також було причиною початку Громадянської війни. Третя причина - червоний терор, багато в чому обумовлений терором білим, але прийняв масовий характер. Крім того важливою причиною Громадянської війни була внутрішня політика більшовицького керівництва, яка відштовхнула від більшовиків демократичнуінтелігенцію і козацтво. Створення однопартійної політичної системи і «диктатура пролетаріату», на ділі диктатура ЦК РКП (б), відштовхнули від більшовиків соціалістичні партії тадемократичні громадські об'єднання. Декретами «Про арешт вождів громадянської війни проти революції (листопад 1917р.) Та« про червоний терор »більшовицьке керівництво законодавчо обгрунтувало« право »на насильницьку розправу зі своїми політичними супротивниками. Тому меншовики, праві і ліві есери, анархісти і відмовилися співпрацювати з новою владою і взяли участь в Громадянській війні.
Одним з перших актів II Всеросійського з'їзду Рад став Декрет про мир, прийняв 26 жовтня 1917. Всім воюючим народам світу пропонувалося негайно розпочати переговори про справедливий демократичному світі. 2 грудня Росія і країни Четверного союзу підписали договір про перемир'я. Висновок перемир'я дозволило уряду Російської Радянської Республіки зосередити всі сили на розгром антирадянських сил. На Дону в ролі організатора боротьби з більшовизмом виступав отаман Донського козачого війська генерал Каледін. 25 жовтня 1917 він підписав звернення, якому захоплення влади більшовиками було оголошено злочином. Поради піддалися розгону. На Південному Уралі подібні дії зробив голова Військового уряду і отаман Оренбурзького козачого війська полковник Дутов, прихильник твердого порядку й дисципліни, продовження війни з Німеччиною і непримиренний ворог більшовиків. За згодою Комітету порятунку Батьківщини і Революції козаки й юнкери в ніч на 15 листопада заарештували частину членів Оренбурзького Ради, які готували повстання. Раднарком 25 листопада 1917 оголосив всі області на Уралі і Дону, де «виявляється контрреволюційні загони», у стані облоги, а генералів Каледіна, Корнілова, і полковника Дутова зарахував до ворогів народу. Загальне керівництво операціями проти каледінському військ та їх пособників було покладено на наркома у військових справах Антонова-Овсієнка. Його війська наприкінці грудня перейшли в наступ і стали швидко просуватися в глиб Донської області. Козаки-фронтовики, втомлені від війни, почали відмовлятися від збройної боротьби. Генерал Каледін, прагнучи уникнути зайвих жертв, 29 січня склав з себе повноваження військового отамана і в той же день застрелився.
На боротьбу з Оренбурзькою козаками були спрямовані летючий зведений загін революційних солдатів і балтійських моряків під командуванням мічмана Павлова. Разом з робітниками вони 18 січня 1918 зайняли Оренбург. Залишки військ Дутова відійшли в Верхньоуральськ. У Білорусії проти радянської влади виступав 1-й Польський корпус генерала Довбор-Мусніцкого. У лютому 1918 загони латиських стрільців, революційних моряків і Червоної гвардії під командуванням полковника Вацетіса і підпоручика Павлуновского завдали поразки легіонерам, відкинувши їх до Бобруйська та Слуцьку. Таким чином, перші відкриті збройні виступи противників радянської влади були успішно пригнічені. Одночасно з наступом на Дону й Уралі були активізовані дії на Україну, де в Наприкінці жовтня 1917 владу в Києві перейшла до рук Центральної Ради. Складна обстановка склалася в Закавказзі На початку січня 1918 відбулося збройне зіткнення між військами Молдавської Народної Республіки і частинами Румунського фронту. У той же день РНК РРФСР прийняла постанову про розриви з Румунією дипломатичних відносин. 19 лютого 1918 був підписаний Брестський мир. Проте наступ Німеччини не припинилося. Тоді радянський уряд 3 березня 1918 підписало мирний договір з Четверним союзом. Глави урядів Великобританії, Франції та Італії, обговоривши в березні 1918 в Лондоні склалася в Росії обстановку, прийняли рішення з метою «надання допомоги Східній Росії почати союзну інтервенцію» із залученням Японії та США.
Перший етап Громадянської війни (кінець травня листопад 1918).
У Наприкінці травня 1918 загострилася обстановка на сході країни, де на величезній відстані від Поволжя до Сибіру і Далекого Сходу розтягнулися ешелони частин окремого Чехословацького корпусу. За угодою з урядом РРФСР він підлягав евакуації. Однак порушення чехословацьким командуванням угоди і спробами місцевих органів радянської влади насильно роззброїти корпус призвели до сутичок. У ніч з 25 на 26 травня 1918 в чехословацьких частинах спалахнув заколот, і незабаром ними спільно з білогвардійцями була захоплена майже вся Транссибірська магістраль. Ліві есери, розглядаючи Брестський мир як зраду інтересів світової революції, прийняли рішення про відновлення тактики індивідуального терору, а потім і центрального терору. Ними була видана директива про повсюдне сприяння розірвання Брестського миру. Одним із способів досягнення цієї мети стало вбивство в Москві 6 липня 1918 посла Німеччини в Росії графа В. фон Мірбаха. Але більшовики прагнули не допустити розриву мирного договору і заарештували всю лівоесерівської фракцію V Всеросійського з'їзду Рад. У липні 1918 в Ярославлі підняли заколот члени «Союзу захисту батьківщини і свободи». Повстання (антибільшовицькі) прокотилися по Південному Уралу, Північного Кавказу, Туркменістанута іншим районам. У зв'язку з загрозою захоплення частинами Чехословацького корпусу Єкатеринбурга в ніч на 17 липня були розстріляні Микола II і його сім'я. У зв'язку із замахом на Леніна і вбивством Урицького був прийнятий 5 вересня РНК РРФСР постанови про «Про червоний терор», який наказував забезпечити допомогу тилу шляхом терору.
Після перегрупування армії Східного фронту почали нову операцію і протягом двох місяців оволоділи територією Середнього Поволжя і Прикам'я. У цей же час Південний фронт вів важкі бої з Донський армією на Царицинському і воронезькому напрямку. Війська Північного фронту (Парська) тримали оборону на вологодському, Архангельському петроградському напрямку.
Червона Армія Північного Кавказу була витіснена Добровольчою армією із західної частини Північного Кавказу.
Другий етап Громадянської війни (листопад 1918 лютий 1919).
Восени 1918 у зв'язку із закінченням Першої світової війни відбулися суттєві зміни на міжнародній арені. 11 листопада між країнами Антанти і Німеччиною було підписано перемир'я.Відповідно до секретним доповненням до нього Німецькі війська залишалися на окупованих територіях до прибуття військ Антанти. Ці країни вирішили об'єднатися для порятунку Росії від більшовизму і подальшої її окупації. У Сибіру 18 листопада 1918 адмірал Колчак за підтримки союзників здійснив військовий переворот, розгромив Уфимську директорію і став тимчасовим Верховним правителем Росії та Верховним головнокомандувачем російських армій. 13 листопада 1918 ВЦВК прийняв постанову про анулювання Брестського мирного договору.
У постанові ЦК від 26 листопада передбачалася встановити на фронті революційну диктатуру. Були створені нові фронти.
Перед військами Каспійсько-Кавказького фронту під командуванням колишнього полковника Свєчникова стояло завдання очистити Північний Кавказ від білогвардійців і завоювати Закавказзі. Однак, Добровольча армія, очолювана генералом Денікіним, випередити армії фронту і перейшла в контр наступ.
Український фронт (Антонов-Овсієнко) у січні-лютому 1919 зайняв Харків, Київ, лівобережну Україну і вийшов до Дніпра. Наприкінці березня на Паризькій конференції було прийнято рішення про евакуацію союзницьких військ. У квітні вони були виведені з Криму.
Війська Східного фронту (Каменєв) у грудні 1918 продовжували наступати на Уральськ, Оренбург, Уфи і Єкатеринбург. У центрі Східного фронту 31 грудня 1918 була звільнена Уфа. Війська Першої та Четвертої армії в січні-лютому просунулися на 100-150 км і оволоділи Оренбургом, Уральському і Орському.
На Півночі Росії Шоста армія північного фронту зайняла в січні 1919 Шенкурський і створила сприятливі умови для наступу на Архангельськ.
Всі ці заходи дозволили досягти перелому на фронті на користь Червоної Армії. Війська Південного фронту (Славен) у січні 1919 перейшли в наступ, завдали поразки Донський армії генерала Денисова, і стала просуватися вглиб області Війська Донського.
У січні 1919 генерал Денікін вжив заходів щодо централізації управління всіма антирадянськими силами на півдні країни. За угодою з отаманом Війська Донського генералом Красновим Добровольча армія і Донська армії об'єдналися в Збройні сили півдня Росії (ЗСПР).
