6 січня 1929 р. король Александр оголосив, що всю повноту влади перебирає у свої руки. Він розпустив парламент, заборонив діяльність політичних партій, призупинив дію конституції. На чолі уряду став сербський монархіст, один з лідерів монархічної організації офіцерів «Біла рука» генерал П. Живкович. З жовтня 1929 р. держава сербів, хорватів і словенців була перейменована в Югославію. Всі національні назви замінили адміністративними. Кожна область створювалась так, щоб сербське населення в ній становило більшість. Було призначено Державний суд для захисту держави, завдання якого полягало, головним чином, у придушенні будь-якої опозиції військово-монархічній диктатурі.
Невдовзі після перевороту Югославію охопила економічна криза, яка боляче вдарила по промисловості, сільському господарству і фінансах. У 1931 р. національний прибуток був удвічі менший, ніж у 1927 р. Югославський експорт, в якому гідне місце посідала сільськогосподарська продукція, скоротився у 1932 р. на 60% порівняно з 1929 р. Сільському господарству було надано кредити. Причому, до кінця 1930 р. Сербія отримала 270,6 млн. динарів, а Хорватія – лише 56,7 млн. Криза призвела до загострення суперечностей в югославському суспільстві. Страйки робітників, відмова селян платити податки загрожували вилитися у загальнонаціональний виступ. Активізувався національно-визвольний рух. Зокрема, усташі вимагали «вільної і незалежної Хорватії». За таких умов королівська диктатура змушена була відновити демократичний лад.
У вересні 1931 р. Югославію було оголошено конституційною монархією. У жовтні цього ж року була введена в дію нова конституція, на підставі якої король визначав державний бюджет, видавав закони, міг змінювати конституцію і вносити до неї поправки. Законодавча влада здійснювалася монархом і двопалатним парламентом. Відповідальність перед ними ніс і уряд. До участі у виборчих кампаніях допускались тільки ті партії, які виступали за єдність держави і були створені з дозволу міністерства внутрішніх справ.
Роки економічної кризи погіршили становище держави. У квітні 1932 р. уряд Живковича було замінено урядом В. Маринковича, який через декілька місяців пішов у відставку.
Складним залишалося і зовнішньополітичне становище Югославії. Італійські правлячі кола провадили політику розколу югославської держави, що призвело до дальшого загострення італо-югославських відносин. Небезпечною для Югославії була і політика Німеччини, яка намагалася проникнути на Балкани. За німецько-югославським торговим договором від 1934 р. Югославія збільшила експорт сільськогосподарської продукції до Німеччини. Водночас під впливом Англії і Франції країна продовжувала займатися зміцненням союзу балканських держав. У лютому 1934 р. разом з Румунією, Туреччиною і Грецією вона увійшла до складу Балканського пакту. Намагаючись запобігти фашистській експансії, Югославія прагнула зміцнити свої відносини з Францією. З цією метою король Александр 9 жовтня 1934 р. прибув до Марселя. Там його та міністра іноземних справ Франції Варту, котрий його зустрічав, було вбито терористами.
Після смерті Александра на югославський престол зійшов його 11-річний син Петро II. У травні 1935 р. відбулися вибори до скупщини. Новий уряд сформував М. Стоядинович.
З середини 30-х років зовнішня політика Югославії все більше переорієнтовувалася на Німеччину й Італію. Великі підприємці з цих країн побудували в Югославії декілька металургійних підприємств. Прискореними темпами велося спорудження стратегічно важливої для Німеччини шосейної дороги Відень-Белград-Стамбул з відгалуженням до Салонік. У березні 1937 р. між Югославією й Італією було підписано договір про нейтралітет. Югославський уряд своїми діями підштовхнув розпад Малої Антанти. Але агресія фашистських держав ускладнила міжнародні позиції Югославії. В країні наростало невдоволення політикою Стоядиновича. У лютому 1939 р. він пішов у відставку. Новий уряд очолив Д. Цвєткович.
Напередодні другої світової війни в Югославії посилився сепаратистський рух. Керівник Хорватської селянської партії В. Мачек сподівався за допомогою Італії домогтися автономії або незалежності Хорватії. Італія та Німеччина підтримували цей рух. У такій ситуації уряд Цвєтковича пішов на поступки. У серпні 1939 р. було підписано угоду з селянсько-демократичною коаліцією про надання Хорватії автономії. Реорганізовано також уряд. Його головою залишився Цвєткович, а Мачек одержав пост заступника прем'єр-міністра. Новий уряд продовжував попередню внутрішню політику, а в зовнішній політиці намагався маневрувати між англо-французьким блоком і фашистськими державами.
