Формальним початком історії II Речі Посполитої вважається 11 листопада 1918, коли польські загони роззброїли німецький гарнізон у Варшаві, і повернувся з німецького полону національний лідер Польщі Юзеф Пілсудський прийняв військову владу з рук Регентського ради Королівства Польського. Три дні потому ( 14 листопада 1918) прийняв на себе також цивільну владу, а сам Регентська рада і Тимчасовий народний уряд Польської Республіки вирішили наділити Пілсудського повноваженнями тимчасового правителя ( польськ. Naczelnik Państwa ). 20 лютого 1919 Законодавчий сейм призначив Пілсудського "Начальником держави і Верховним вождем" [4].
11 листопада 1918 щорічно святкується як день незалежності Польщі.
Версальський мирний договір в 1919 році передав Польщі більшу частину німецької провінції Позен, а також частина і Померанії, що дало країні вихід до Балтійського моря; Данциг (Гданськ) отримав статус "вільного міста".
В Сілезії в 1919-1921 роках відбулися три повстання поляків проти німецьких властей. У 1922 році після референдуму, проведеного в Верхній Сілезії, на якому частина жителів (поляки) висловилися за входження до складу Польщі, а частина (німці) воліли жити в Німеччині, Ліга Націй визнала розумним розділити цей регіон на частини, відповідно до уподобань жителів. Східна частина утворила автономне у складі Польщі Сілезьке (Autonomiczne Wojewdztwo Śląskie).
