викликала цілий ряд революцій в інших країнах. У Німеччині в сорокових роках внутрішні відносини були взагалі дуже натягнуті. Скрізь панувало невдоволення існуючим і бажання змінити його на краще. Освічені бюргери у всіх німецьких державах були налаштовані в дусі ліберальних прагнень і бажали введення конституцій там, де їх ще не було, свободи друку і народних зборів, скасування кріпосного стану селян, де воно ще трималося, введення суду присяжних і т. п., а також заміни союзного устрою Німеччини утвореннчм з неї єдиної держави. Деяка меншість, більш сильна переважно в Південній Німеччині, у своїх вимогах йшло ще далі і виставляло вже радикальні вимоги в сенсі встановлення демократичної республіки; між радикалами були вже частково і прихильники нових соціальних навчань. Селяни теж хвилювалися, бажаючи звільнитися від кріпацтва і феодальних повинностей. Незадоволені були своїм становищем і міські робітники. Взагалі в Німеччині в першій половині XIX ст. не було скоєно своєчасних перетворень: це і привело її до цілого ряду повстань і переворотів, які і називаються революцією 1848 року.Перші ознаки бродіння виявилися в Німеччині ще до вибуху лютневої революції, а коли сюди прийшла звістка про цю подію, скрізь спалахнули повстання, що отримали назву березневої революції. У різних німецьких столицях відбувалися повстання бюргерів і робітників, а іноді на допомогу до них були і збройні селяни. Окремі уряди поспішали дати задоволення народним вимогам. Такі революції здійснилися не тільки в другорядних державах, а й у великих монархіях – в Австрії та в ПруссіїЧерез кілька днів після початку австрійської революції відбулося (18 березня) подібне ж повстання і в Берліні («березневі дні»). Населення прусської столиці зажадало від Фрідріха-Вільгельма IV введення дійсної конституції, замість щойно створеного з’єднаного ландтагу. Король дав на це свою згоду, але народ і військо так були озлоблені один проти одного, що на площах і вулицях Берліна сталася страшна боротьба. Народ почав будувати барикади, і перемога стала вже схилятися на бік війська, коли король, на якого сильно подіяло це кровопролиття, велів війську віддалитися за місто, оголосив амністію повстанцям і навіть звернувся до народу з прокламацією, де обіцяв дати своїм підданим конституцію і присвятити себе роботі на користь єдності і свободи всій Німеччині. Ще перш ніж відбулися австрійські установчі збори, таке ж зібрання під назвою національного було скликано і в Берліні (2 травня).Франкфуртський парламентУ березні 1848 революція обійшла всі німецькі столиці, і по суті всюди повторювалося одне і те ж. Але німці не задовольнялися скасуванням старого порядку і введенням нових установ і законів в окремих державах. У самому кінці березня у Франкфурт-на-Майні з’їхалися найбільш впливові члени ліберальних партій різних німецьких держав і утворили з себе попередній парламент, який запросив усі уряди союзу призвести вибори загальною подачею голосів депутатів у єдині і загальні для всієї Німеччини національні збори з метою вироблення нового державного устрою для всього союзу. Німецькі уряди, тільки що зробили поступки власним підданим, погодилися й на це. У середині травня зібрався і цей загальнонімецький франкфуртський парламент, членами якого були найбільш видимі представники середніх класів, між ними багато професорів, вчителів та адвокатів. (Незадовго перед цим у Бадені була зроблена спроба республіканського повстання, але не мала успіху)Майже одночасно таким чином весною і влітку 1848 в Берліні, у Франкфурті-на-Майні та в Відні почали свої заняття установчі збори, які повинні були перетворити і обидві великі німецькі держави і всю Німеччину. Але народні хвилювання, результатом яких було скликання цих зборів, вляглися не так скоро, і нові повстання спалахували в окремих місцях ще не раз протягом 1848 і навіть ще в 1849 р. На перших порах в русі брали участь усі суспільні класи, але потім воно почало засмучуватися. Першими відстали від нього селяни, після того, як уряди і дворянство поспішили задовольнити головні їхні вимоги; скоро сільське населення перейшло навіть на сторону порядку проти продовжуючих хвилюватися городян. У самому міському населенні відбувся розрив між бюргерами і робітникамиБюргерство здобуло перемогу лише за допомогою робітників, але коли робітники захотіли грати більш самостійну роль і почали пред’являти такі вимоги, на які бюргери не могли погодитися, останні зважилися їм чинити опір і самі зробилися менш вимогливими по відношенню до влади, бажаючи мати їх на своєму боці. Заспокоєння сільського населення та виявлена в містах боротьба між бюргерами і робочими дали можливість урядам вступити в боротьбу з революцією за допомогою військової сили. В Австрії до того ж самого приводила і боротьба національностей. Мадяри, відстоюючи свою свободу, не проти були допомогти уряду проти повсталих італійців і, крім того, самі пригноблювали хорватів; німці ставилися зверхньо до слов’ян і хотіли зберегти своє панівне становище в імперії; чехи і хорвати ненавиділи німців і мадярів і підтримували проти них австрійський уряд. Роз’єднання між окремими станами та племенами і було причиною падіння революції в Австрії, Пруссії та інших частинах НімеччиниЗавоювання Відня Віндішгрецом було великим ударом для революції і в інших частинах Німеччини. У Пруссії між урядом і національними зборами йшла боротьба, і народ продовжував хвилюватися. Після звістки про придушення революційного Відня Фрідріх-Вільгельм IV відстрочив засідання національних зборів і наказав перенести їх в Бранденбург, але більшість депутатів не хотіло цього коритися. Уряд оголосив тоді Берлін в стані облоги і ввело в місто велике військо. Після цього, однак, король своєю владою дав Пруссії конституцію з переважанням заможних класів суспільства і залишенням за урядом вельми великої влади. Остаточно вона була введена через два роки (1850) і діє в Пруссії досіТим часом франкфуртський парламент продовжував свою роботу. У ньому утворилися з питання про об’єднання Німеччини дві партії. Велико-німецька партія хотіла включити і Австрію до складу майбутньої Німеччини, мало-німецька – виключала Австрію і ставила на чолі Німеччини Пруссію. Остання партія взяла верх, тим більше, що Австрія бажала увійти до складу нового пристрою з усіма своїми ненімецькими землями, чого німці зовсім не бажали. Боротьба австрійського уряду з революціями, здійснюваними серед різних її народів, послаблювала цю державу, так що Пруссія легко могла б скористатися цією обставиною для об’єднання Німеччини. Цього, однак, не сталося. Спочатку франкфуртський парламент, не довіряючи Пруссії, вибрав в «імперські намісники» одного з австрійських принців, який був дуже популярним, але не мав ніякої реальної сили, і лише пізніше запропонував імператорську корону Фрідріху Вільгельму IV (1849). Прусський король не прийняв, однак, цієї корони, так як вона в його очах мала революційне походження. Залишений прусським королем, не маючи ні скарбниці, ні війська, франкфуртський парламент не в змозі був здійснити вироблену ним конституцію німецької імперії. Баварія, Вюртемберг, Ганновер і Саксонія, не кажучи про Австрію, були однаково і проти цієї конституції, і проти прусської гегемонії. Депутати цих держав отримали припис покинути Франкфурт, а деякі поїхали самі. Залишилася одна радикальна меншість, яка перенесла була свої засідання в Штутгарт, але тут вона була розігнана за наказом вюртембергського уряду. Ще до цього сумного кінця зборів, на початку своєму який викликав дуже райдужні надії, вожді радикальної партії підняли в різних частинах Німеччини ряд народних повстань, щоб змусити государів прийняти імперську конституцію, але і всі ці повстання були приборкані военною силою; а особливо видну роль в цьому грала якраз прусська армія. Оголошення штуттгартським парламентом імперського регентства для війни з абсолютизмом було останнім спалахом переможеної революції (1849).
