20 вересня 1792 р. розпочав роботу новообраний Національний Конвент. 21 вересня 1792 р. Конвент офіційно скасував монархію. 22 вересня 1792 р. було проголошено республіку. Запеклі дискусії розгорнулись між провідними політичними силами щодо покарання колишнього короля Людовіка XVI, як його звали після падіння монархії, громадянина Луї Капета. Жирондисти вважали, що його страта зумовить подальшу радикалі- зацію революції, тому наполягали, що достатньо буде його ув'язнення. Монтаньяри вимагали для колишнього монарха негайної смертної кари. Під час цих дебатів популярність здобув депутат Л. Сен-Жюст, який закликав: "Ті, хто турбуються про справедливе покарання короля, ніколи не створять республіку. Середнього шляху немає. Ця людина повинна або царювати, або померти. Неможливо царювати й бути невинним. Будь-який король є розбійником і узурпатором". Комуна Парижа за допомогою тисяч озброєних санкюлотів чинила безпрецедентний тиск на Конвент, вимагаючи вищої міри покарання для короля-зрадникаУ листопаді 1792 р. у таємному сейфі Тюїльрійського палацу було знайдено листування Людовіка XVI з монархами Пруссії, Австрїї та лідерами контрреволюційної еміграції. 17 січня 1793 р. Конвент незначною більшістю голосів (387 - за, 334 - проти) звинуватив короля в державній зраді й засудив його до смертної кари. 21. січня 1793 р. Людовік XVI був страчений на гільйотині.Загострення становища революційної Франції навесні 1793 р. Якобінський переворотПосилення зовнішньої та внутрішньої загрози зумовило загострення політичної боротьби. Жирондистський уряд, який мав підтримку більшості депутатів Конвенту, весною 1793 р. стрімко втрачали свій вплив. Адже вони, будучи ініціаторами революційних війн, виявились неспроможними організувати оборону республіки та боротьбу з роялістськими повстаннями. У березні-квітні 1793 р. Конвент за ініціативою якобінців прийняв рішення про створення органів влади з надзвичайними, а по-суті - диктаторськими повноваженнями та про посилення заходів боротьби із зовнішньою і внутрішньою контрреволюцією. І Іовостворений Комітет суспільного порятунку, який складався з 9 осіб, контролював збройні сили, міжнародну політику, місцеву владу, продовольче постачання. Найавторитетнішим його членом на початку роботи був Ж. Дантон. Комітет громадської безпеки виконував функції політичної поліції. Жирондисти, які представляли маєтні верстви населення, торговельно-промислові кола намагались чинити опір надмірному втручанню держави в економіку та формуванню диктаторського режиму, що спирався насамперед на підтримку паризького плебсу. Вони вимагали розпуску Комуни Парижа, яка змушувала Конвент приймати потрібні їй рішення. 31 травня - 2 червня 1793 р. найбільш радикальні секції столичного самоврядування підняли масове повстання, яке підтримала паризька національна гвардія на чолі з Ф. Анріо. 2 червня 1793 р. 100-тисячний натовп оточив Конвент і спрямував на нього 163 гармати. Під загрозою застосування сили депутати змушені були прийняти декрет про арешт 33 лідерів жирондистів. після вигнання звідти провідних жирондистів влада, як у вищому законодавчому органі, так і загалом у країні, перейшла до якобінців (монтаньярів).
