Величезний й досить часто вирішальний вплив на розгортання подій у Франції, а також європейську історію мали так звані революційні війни. 27 серпня 1791 р. австрійський імператор Леопольд II (брат Марії-Антуанетти) і прусський король Фрід- ріх-Вільгельм II підписали в саксонському замку Пильніц спільну декларацію. У ній ішлося про стурбованість ситуацією у Франції й висловлювалась готовність вдатися до "необхідних заходів" для захисту там монархічного правління та королівської родини. 7 лютого 1791 р. Пруссія і Габсбурзька монархія уклали військовий союз, який поклав початок першій антифран- цузькій коаліції. Могутні європейські держави побоювались, що революційні події у Франції можуть поширитись на інші європейські країни й тому сприймали їх як загрозу для феодально- абсолютистського правління. Досить значною була спокуса цих монархів скористатись послабленням французького королівства, щоб відвоювати в нього частину прикордонних територій. 20 квітня 1792 р. за наполяганням короля Законодавчі збори оголосили війну Австрії. Становище революційної Франції ускладнилося внаслідок того, що 6 липня 1792 р. у війну вступила Пруссія. Її потужна армія стрімко рухалась до французького кордону. У ніч на 10 серпня 1792 р. 47 (із 48) секцій паризького самоврядування організували антикоролівське повстання. Коміссари секцій проголосили себе революційною Комуною Парижа й очолили повстання. Десятки тисяч озброєних санкюлотів за підтримки федератів узяли штурмом Тюїльрійський палац. Людовік XVI з родиною заховалися в залі засідань Законодавчих зборів. Однак депутати під тиском тисяч озброєних санкюлотів змушені були того ж дня прийняти рішення про усунення короля від влади. Тим часом 80-тисячна пруссько-австрійська армія на чолі з герцогом Брауншвейзьким 19 серпня 1792 р. перетнула кордон, оволоділа фортецями на шляху до Парижа й безпосередньо загрожувала місту. Через чотири дні після падіння монархії королівську родину було ув'язнено в замку Тамплі й розпочато розслідування діяльності Людовіка XVI.