У 1814 р. воєнні дії було перенесено на територію Франції. Наполеон марно намагався зупинити просування союзницьких армій до Парижа і, зайшовши з тилу, зупинити їх. Окремі битви, виграні ним, не могли вже змінити плин подій. Не виправдалися і надії на розкол коаліції. У березні 1814 р. чотири головних учасники коаліції, Росія, Австрія, Англія та Пруссія підписали в м. Шомон угоду про війну до повної перемоги та про умови майбутнього миру. Після перемоги передбачалося скликати дипломатичний конгрес.Наполеон і не планував спиратися на народ. Він боявся озброєних селян. Тому війна з коаліцією не перетворилася на народно-визвольну. Диктатура Наполеона вже викликала незадоволення широких верств населення. Великі землевласники, на бік яких перейшов і Талейран, готували реставрацію Бурбонів. 31 березня 1813 р. союзницькі війська на чолі з Олександром І вступили до Парижа. Наполеон зрікся престолу. За вимогою союзників та старої французької аристократії сенат відновив династію Бурбонів. Королем став брат Людовика XVI - граф Прованський, під іменем Людовика XVIII.Після зречення Наполеона було укладено нестійкий мир 1814 р., Франція поверталася до кордонів 1792 р. З усіх завоювань в неї лишилася тільки Ніцца, частина Савойї та декілька прикордонних фортець. Щоправда, Франція утримала в своїх руках мистецькі скарби, що були захоплені у завойованих країнах за Директорії та імперії.У 1814 р. Людовик XVIII був змушений обнародувати конституційну хартію, яка закріпила політичне панування великих землевласників і залишила за королем величезну владу. Та при дворі зростав вплив крайніх роялістів, що мріяли про повне відновлення абсолютизму та повернення втрачених маєтків. Духівництво відкрито засуджувало тих, хто в роки революції прибрав до рук церковні та емігрантські землі - тобто велику буржуазію. Селяни стали боятися відновлення феодальних повинностей. Більше ніж 20 тис. офіцерів наполеонівської армії і велике число чиновників були звільнені, в армії зростало невдоволення наявним режимомПереможці Наполеона зібралися у Відні на конгрес, та їхні чвари затягували хід переговорів.Тим часом 1 березня 1815 р. на півдні Франції висадився Наполеон, який сподівався повернутися до влади. Він з´явився, маючи під командуванням 1000 солдатів старої гвардії, які були залишені йому у засланні як почесна варта, і рушив з ними на Париж. Війська, що були вислані назустріч йому, перейшли на його бік. Людовик XVIII втік і 20 березня Наполеон вступив до Парижа і відновив свій престол. Проти нього негайно було створено коаліцію: Англія, Росія, Австрія, Пруссія, Швеція, Іспанія тощо. Тривалі війни виснажили ресурси Франції, її населення вже не приваблювали наміри Наполеона відновити колишній деспотичний режим імперії. 18 червня 1815 р. у Бельгії неподалік від Брюсселя біля селища Ватерлоо війська Наполеона були остаточно розбиті. 22 червня, після 100 днів нового правління, Наполеон знову зрікся престолу. Цього разу його було заслано значно далі від Європи -на о. Святої Єлени в Атлантичному океані.ернення втрачених маєтків. Усюди чинилися погроми та вбивства, особливо на півдні. Маршал Ней та численні офіцери, які підтримали повернення до влади Наполеона, були розстріляні. Десятки тисяч чиновників та офіцерів було вигнано зі служби під приводом „політичної неблагонадійності". Надзвичайні суди винесли більше ніж 10 тис. звинувачувальних вироків з політичних справ. У країні лютував білий терор.Та реставрація Бурбонів не привела до відновлення дореволюційного режиму у Франції. Навіть переможці Наполеона розуміли, що повне повернення до колишніх порядків неможливе і абсолютизм може викликати у Франції лише новий революційний вибух. Рішення Віденського конгресу зобов´язували Людовика XVIII ввести у Франції конституцію і не зазіхати на основи суспільного ладу, створеного при Наполеонівській імперії. Тому Людовик визнав і підтвердив громадянську рівність усіх підданих і права нових власників на майно, здобуте під час революції. Було збережено адміністративне управління і буржуазні кодекси законів, створених Наполеоном. Дворянські титули, отримані від Наполеона, залишилися чинними, але були відновлені також і титули старого дворянства.Конституція під назвою „Хартія 1814 року" обмежила владу короля. Законодавчим корпусом з двох палат: верхньої палати перів (аристократією), які призначалися королем, та нижньої палати, яка обиралася вузьким колом виборців лише чоловічого населення з високим майновим цензом. Ним володіло лише 90 тис. Правом бути обраним володіли тільки 15 тис. Так було досягнуто компроміс між прошарком великих землевласників і верхівкою буржуазії.
У Франції інтереси поміщиків усе більше перегукувалися з інтересами банкірів, підприємців, які часто були водночас і великими землевласниками. Численні дворяни, незважаючи на свої аристократичні титули, збуржуазнювалися, вступали до капіталістичних компаній з фінансистами для експлуатації шахт, копалень, отримували великі прибутки. У 1815-30 pp., незважаючи на реакційний режим Реставрації, країна продовжувала розвиток капіталістичним шляхом. Промислова революція помітно просунулася вперед. Посилюється механізація ручної праці. Поширюється будівництво шосейних доріг, річкових каналів, пароплавів. Обіг зовнішньої торгівлі зріс удвічі.Але в цілому промисловий переворот у Франції відбувався повільніше, ніж в Англії. Переважали дрібні селянські господарства і це гальмувало розвиток великої промисловості. Йшло розшарування селянства. Зростав і робочий клас, оскільки збіднілі селяни поповнювали його лави. Зростає безробіття. У 1827-31 pp. у Франції розпочалася перша загальна криза перевиробництва. Стала знову назрівати революційна ситуація. Царювання Карла X не влаштовувало буржуазію, вона готувалася до його заміщення на Орлеанську династію в особі Луї-Філліпа. У 1822 р. французькі карбонарії спробували підняти повстання, але були розгромлені. Однак невдовзі революційна ситуація загострилася знову. У березні 1830 р. Карл X розпустив палату депутатів і підписав 4 ордонанса, які скасовували виборче право, свободу друку, вводили цензуру. Це, звісно, призвело до революційного вибуху. 27 липня 1830 р. у Парижі почалося повстання. 29 липня палац Тюїльрі було взято штурмом, Карл X втік зі столиці. Було створено тимчасовий уряд. Відновлювалася Національна гвардія, королем було проголошено Луї-Філліпа Орлеанського.
