Австрійська, або Габсбурзька, імперія була багатонаціональною, «клаптиковою» державою з територією у понад 500 тис. кв. км (друга в Європі після Російської імперії). З більш як 37 млн її населення слов'яни становили 18 млн, австрійські німці — 7 млн, мадяри (угорці)— 5 млн, решта— румуни та італійці. У своєму розвитку вона значно відставала від передових європейських країн. Існувало кріпосне право (особливо в Угорщині та в більшості слов'янських областей), свавілля землевласників. В імперії налічувалося 240 видів податків і повинностей. Характерною для країни була нерівномірність економічного розвитку окремих її частин: центральні провінції мали достатньо розвинену промисловість (наприклад, Чеські землі), а східні (Східна Галичина, Закарпаття) — залишалися їхніми аграрно-сировинними придатками.
За формою правління Австрійська держава була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора, який одночасно був і королем Угорщини. Протягом майже 40 років за імператора Франца І та Фердинанда І імперією управляв всесильний міністр, князь Меттерніх (з 1809 р. він був міністром закордонних справ і фактично керівником уряду, в 1821-1848 pp. — канцлером), виразник консервативних поглядів.Меттерніх створив систему, за якої влада Габсбургів трималася завдяки розпалюванню національної ворожнечі між народами імперії. Сам імператор Франц так характеризував її: «Мої народи чужі один одному: тим краще. Вони не хворіють одночасно на ті самі хвороби. Я ставлю угорців в Італію, італійців в Угорщину, кожен стереже свого сусіда. Вони не розуміють і ненавидять один одного. З їхньої неприхильності народжується порядок, з їхньої ворожнечі — загальний мир».Економічна криза 1846 р. і три поспіль неврожайних роки мали для імперії Габсбургів катастрофічні наслідки. Інфляція, дорожнеча, зростання цін на хліб і на головну їжу бідняків — картоплю, небачене раніше масове безробіття створили в країні небезпечну ситуацію. У березні 1847 р. у Відні, Празі, Пешті та інших містах імперії сталися голодні бунти й заворушення міської бідноти та безробітних. Опозиційне ставлення до влади об'єднало ліберальну інтелігенцію, підприємців, студентів і навіть частину чиновників. Проти влади Габсбургів боролася також національна опозиція з представників народів, пригноблених імперією.Особливістю революційних подій 1848-1849 pp. в Австрійській імперії було поєднання різних завдань — проведення загальнодемократичних перетворень і ліквідація абсолютизму Габсбургів; визволення пригноблених народів та утворення незалежних національних держав; ліквідація залишків феодальних порядків.Утворений в Угорщині після березневої революції національний уряд графа Батіані був неспроможний задовольнити вимоги селянства й не збирався по-революціипому розв'язувати питання про землю. Найбідніші верстви угорського селянства й після знищення кріпацтва, як і колись, лишилися в тяжкому становищі. Скоро вони зрозуміли, що «без землі бідноті немає ніякої користі від свободи». Зростанню незадоволення серед народних мас сприяли виступи III. ПетефіРозгром віденського демократичного повстання дав імператорському урядові змогу перейти до знищення всіх основних здобутків революції. Австрійський рейхстаг перевів уряд із Відня в маленьке глухе містечко й потім розпустив його. Було призначено відкрито контрреволюційне міністерство на чолі з зятем Меттерніха князем ІІІварценбергом. Імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь свого 18-річного небожа Франца-Иосифа, не зв'язаного ніякими обіцянками перед народом, що звільняло австрійському дворові руки для продовження контрреволюції. Австрійські війська з боями просунулись до Будапешта і на початку січня 1849 р. здобули угорську столицю. 4 березня 1849 р. у Відні було обнародувано нову конституцію, яка поширювалась на всю територію імперії і знищувала всі завоювання березневої революції. Згідно з цією конституцією скасовувалась автономія Угорщини й створювалось єдине централізоване управління всіма землями імперії. Угорщина оголошувалася складовою частиною володінь Габсбургів; від угорських земель були відокремлені Хорватія, Славонія, Воєводина і Трансільванія. В Австрії за конституцією встановлювалася двопалатна система, запроваджувався високий майновий ценз і поверталася імператорові вся повнота виконавчої влади.Проголошення незалежності Угорщини (14 квітня 1849 р.) революційна війна угорського народуПід впливом загрози, що нависла над угорською революцією, ліберально-буржуазний уряд Батіані змушений був піти у відставку й передати владу більш рішучому Комітетові оборони на чолі з Кошутом. У ході боротьби з австрійською контрреволюцією Кошут з осені 1848 р. дедалі більше спирався на радикальне ліве крило сейму й на маси угорського народу, які стояли за ним. Головні зусилля уряд Кошута спрямував на створення численної національної армії, яка досягла на весну 1849 р. 170 тис. чоловік. Завдяки сміливим енергійним діям, готовності до революційної війни, Кошут став національним героєм угорського народу.Угорський сейм переїхав у Дебрецен і 14 квітня 1849 р. у відповідь на нову австрійську конституцію ухвалив Декларацію незалежності Угорщини, династію Габсбургів оголосив скинутою. Проголошення незалежності Угорщини мало величезне революційне значення — воно підривало Австрійську імперію як одну з найсильніших опор реакції в Європі.Ведення війни «по-революційному» скоро увінчалося великими успіхами національної угорської армії. Гонвед, що перейшов у наступ, захопив на верхньому Дунаї угорську фортецю Комарон, змусив Віндішгреца відійти і 21 травня вступив у Будапешт. У Трансільванії угорські війська під командуванням генерала Бема - героя віденського повстання - досягли великих успіхів і відновили владу угорського уряду.Завдання національного уряду після вигнання австрійських військ із Будапешта полягало в тому, щоб, закріплюючи успіх, сміливо перенести боротьбу на територію Австрії і добитись відновлення у Відні демократичних порядків. Та урядові Л. Кошута заважали завдати Габсбургам остаточного удару передусім його зв'язки із середнім і дрібним дворянством, які зовсім не хотіли підтримати основну вимогу селянства — безоплатно знищити феодальні повинності й допустити переділ землі. Замість того, щоб рішуче розправитися з феодалізмом, уряд Л. Кошута весь час вагався, прагнучи привернути до себе народні маси і водночас не зачіпати майнових інтересів поміщиків та буржуазії Угорщини.Ослаблювало уряд Л. Кошута і його небажання своєчасно розв'язати питання про рівноправність народностей, які населяли Угорщину. Тільки в останню, трагічну годину, вже напередодні загибелі республіки, уряд зважився нарешті зректися старої політики гноблення й ухвалив 28 липня 1849 р. закон про рівноправність усіх народностей, що населяли Угорщину.Продовження війни з Габсбургами загрожувало верхнім станам угорського суспільства — земельній аристократії,, католицькому духівництву, значній частині середньомаєтного дворянства, а також нечисленній великій міській буржуазії — дальшим поглибленням демократичної революції, і це примушувало їх шукати шляхів для примирення з Габсбургами й протестувати проти скинення Франца-Иосифа. Зрадив справу революції і угорський головнокомандуючий Ґергей колишній майор австрійської армії, та ряд офіцерів з його оточення. Замість того, щоб негайно завдати вирішального удару Віндішгрецу, вони вагались, розпорошували свої сили і тим давали австрійському урядові час не тільки для організації відсічі угорській армії, що наступала, а й для переговорів з урядом Миколи І про інтервенцію. Гергей і багато вищих офіцерів з його оточення відверто вимагали якнайскорішого примирення з Австрією і протестували проти Декларації незалежності, яку прийняв сейм.Царська інтервенція і поразка угорської революціїЩе в квітні 1849 р. Франц-Йосиф звернувся до Миколи І з проханням допомогти у боротьбі проти угорських революційних військ, які наступали і вже загрожували Відню. В травні у Варшаві відбулася зустріч царя з австрійським імператором, під час якої було вирішено всі питання, пов'язані з інтервенцією. На початку червня Микола І слав в Угорщину свої війська під командуванням князя Паскевича. З Галичини наступало близько 100 тис, а з Молдавії і Волощини близько 38 тис. чоловік.Революційна Угорщина виявилась ізольованою. Всі надії її керівників на підтримку з боку Франції та Англії не виправдались.Англійський уряд прагнув зберегти Австрійську імперію як противагу Росії на Балканах і до того ж побоювався успіхів революції в Угорщині. Міністр закордонних справ Англії лорд Пальмерстон у відповідь на повідомлення царського посла про те, що російські війська вступили в Угорщину, сказав: «Кінчайте скоріш!». З тих самих причин уряд Другої французької республіки бажав придушення угорської революції.Нерівна боротьба була недовгою. Вже 11 липня Гергей зазнав поразки від австрійських військ, якими командував відомий своєю жорстокістю генерал Гайнау.Стиснуті з двох боків, угорські війська були знову розбиті під Темешваром, а 13 серпня під Вілагошем капітулювали: склали зброю і здалися російській армії Паскевича. Зрадницька тактика частини офіцерів і особливо Гергея, який ще задовго до Вілагоша почав вести з Паскевичем переговори про капітуляцію, прискорила поразку угорської армії.Після поразки Кошуту, Бему та багатьом іншим вождям угорської революції пощастило втекти від переслідувань до Туреччини, але 13 угорських генералів, які здалися Паскевичу, видали австрійцям і пізніше стратили. Розстріляно було також і багатьох навіть вельми поміркованих діячів революції, і серед них графа Батіані - угорського патріота, хоч він і не прагнув до повного відокремлення Угорщини від Австрії. Тільки в самому Араді страчено було понад 230 чоловік. Зрадника Гергея австрійці за клопотанням Миколи І помилували.
