Політика Стюартів, яка загрожувала зворотним перерозподілом церковних земель, захоплених буржуазією і джентрі, призвела до короткочасного об'єднанню вігів і торі. Стався палацовий переворот 1688 р. з метою заміни Якова II більш "зручним" монархом. Цей переворот отримав назву "Славна революція". Вона, по суті, завершила оформлення компромісу між фактично панівною у важливих сферах життя суспільства буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада в центрі і на місцях залишалася в основному в руках знатних землевласників в обмін, на гарантії дотримання інтересів фінансової верхівки буржуазії. Зазначений компроміс заклав основи міцного консенсусу між провідними політичними силами щодо основних питань соціально-політичного розвитку країни, який став найважливішою рисою англійської політичної культури в XIX і XX ст. Відтепер розбіжності між цими силами не повинні були носити "принципового" характеру, здатного порушити таку угоду і політичну стабільність в англійському суспільстві.Найважливішим політичним результатом такого компромісу стало утвердження в Англії конституційної монархії, що отримала закріплення у двох актах парламенту:Біллі про права 1689 р. та Акті про влаштування 1701 Білль про права визначив положення парламенту в системі державних органів. Стверджуючи верховенство парламенту в області законодавчої влади та фінансової політики, Білль проголосив незаконним: 1) призупинення дії законів або їх виконання без згоди парламенту; 2) стягнення податків і зборів на користь корони без згоди парламенту. Крім того, утримувати постійну армію в мирний час дозволялося лише з його санкції. Білль встановлював свободу слова і дебатів у парламенті, свободу виборів до парламенту, право звернення підданих з петицією до короля. Він містив спеціальна вказівка про те, що парламент повинен скликатися досить часто. Згодом це положення було уточнено, і термін повноважень парламенту був визначений спочатку в 3 роки, а потім - 7 років. Акт про влаштування, що його також Законом про престолонаслідування, встановлював порядок престолонаслідування і містив подальші уточнення прерогатив законодавчої та виконавчої влади. Особи, які вступили на англійський трон, зобов'язані були приєднатися до англіканської церкви. Подальше обмеження королівської прерогативи виразилося в тому, що судді, які призначаються короною, могли залишатися на своїх постах, "поки ведуть себе добре", і усувалися від посади тільки за поданням обох палат парламенту. Щоб зменшити вплив корони на діяльність палати, заборонялося суміщення членства в палаті громад із зайняттям посади королівського міністра (це положення було незабаром скасоване). Акт передбачив правило, згідно з яким всі акти виконавчої влади, крім підпису короля, потребували підпису відповідних королівських міністрів (контрасігнатури), за порадою і за згодою яких вони прийняті. Важливим встановленням було позбавлення короля права помилування своїх міністрів, засуджених парламентом в порядку імпічменту.
