Після набуття чинності Конституції Другої республіки 10 грудня 1848 р.були проведені вибори президента. Балотувалося шість претендентів. Перемогу одержав Луї-Наполеон Бонапарт, небіж Наполеона І, кандидатуру якого підтримали всі монархічні партії, більшість буржуазії та селянства. Саме він раніше двічі (в 1836 р. і 1840 р.) намагався захопити владу у Франції та відновити наполеонівську імперію. Отже, главою республіки став її найлютіший ворог, авантюрист, який мріяв про імператорську владу. Після президентських виборів урядова влада у Франції, фактично, перейшла до рук монархістів (легітимістів, орлеаністів, бонапартистів), які об'єдналися в "партію порядку". Між ними розгорілася боротьба за владу. Перемогу отримали прихильники президента- бонапартисти. Вони виступили за перегляд Конституції 1848 р. і, зокрема, за відміну тих її статей, котрі забороняли переобирати одну й ту саму особу президентом на другий строк. У такий спосіб бонапартисти сподівалися продовжити перебування Луї-Наполеона при владі, а далі - відновити імперію.2 грудня 1851 р., нібито захищаючи республіку від змовників, Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі було оголошено військовий стан, Національні збори розігнано, деяких депутатів заарештовано. Так встановлено відкриту військову диктатуру. Показово, але плебісцит (усенародне голосування) схвалив дії президента ("за" віддано понад? 000 000 голосів, "проти" -600 000). У січні 1852 р. прийнято нову Конституцію, що передавала президентові на десять років усю повноту влади в країні, а через рік після бонапартистського перевороту, 2 грудня 1852 р., у Франції відновлено монархію, так звану, Другу імперію, а Луї-Наполеона проголошено імператором під іменем Наполеона НІ. За Конституцією, президент був главою збройних сил, призначав міністрів, від його імені здійснювалося правосуддя, парламентарії та посадові особи приносили йому присягу на вірність, він проголошував стан облоги, видавав декрети й затверджував закони. Поступово в країні були знищені буржуазно-демократичні свободи, скасоване місцеве самоврядування, до нуля зведена парламентська система. Державний лад Франції набуває все більш авторитарного характеру. Політичний авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією (суперечка за іспанський престол). У цьому зіткненні Наполеон III зазнав поразки та разом зі своєю величезною армією (100 000 осіб) ганебно здався під Седаном у полон прусським військам. Капітуляція відбулася 2 вересня 1870 р., а 4 вересня нова революція в Парижі повалила імперію Наполеона III. Франція знову стала республікою. Бонапартистський державний переворотВночі проти 2 грудня 1851 р. Луї-Наполеон вчинив державний переворот, зрадливо порушивши спою присягу на вірність Конституції 1848 р. Загони військ зайняли всі найважливіші пункти столиці й будинок парламенту. Законодавчі збори було оголошено розпущеними. Багатьох ватажків орлеаністів і легітимістів та найвизначніших республіканських діячів заарештували. В столиці було введено стан облоги. У зверненні до народу Луї-Наполеон виправдував свої злочинні дії облудними твердженнями, що він начебто захищає республіку від змовників. Ця брехня супроводилась заходом, з допомогою якого Луї-І Іаиолеон розраховував обманути громадську думку й затушувати контрреволюційний характер перевороту: він оголосив про скасування закону 31 травня 1850 р. і про відновлення загального виборчого права.Опір республіканців у Парижі та в провінціїВелика буржуазія, чиновництво й офіцерство схвалили бонапартистський переворот і підтримали його. Католицьке духівництво закликало населення підтримати дії президента. Легітимісти й орлеаністи обмежились формальними протестами проти незаконних дій президента. Тільки невелика група лівих республіканців та демократів, серед яких активну роль відігравав знаменитий письменник Віктор Гюго, спробувала організувати опір перевороту і закликала народ до зброї. Близько півтори тисячі захисників республіки протягом двох днів, 3 і 4 грудня, вели на вулицях Парижа збройну боротьбу проти 40 тис. урядових військ. Основне ядро повсталих становили робітники і студенти. Але маса пролетаріату залишалась пасивною, тому що робітничий клас був на цей час знекровлений, роззброєний, позбавлений керівництва. Крім того, робітники не мали ніякого співчуття до Законодавчих зборів, бо легітимісти й орлеаністи були в очах робітників гнобителями народу анітрохи не меншими, ніж Луї-Наполеон та його кліка. Республіканське повстання в Парижі було жорстоко придушене.Більш серйозний опір бонапартистському перевороту чинили в провінції. У двадцяти департаментах Центральної та Південної Франції, в районах, де переважали дрібні селяни, вибухнули повстання. Учасниками їх були ремісники та робітники маленьких міст і містечок, демократична інтелігенція, передова частина селянства. Ці розрізнені республіканські повстання не мали чіткої програми дій і невдовзі їх було придушено.
