Переворот 18 брюмера.встановлення військової диктатури у франції
Переворо́т 18 брюме́ра (фр. Coup d'État du 18 brumaire) — державний переворот у Франції, який відбувся 18 брюмера VIII року (9 листопада 1799 року), у результаті котрого був усунений від влади режим Директорії та створений Консулат на чолі з Наполеоном Бонапартом. Переворот 18 брюмера став кінцем Французької революції і початком правління Наполеона.ПричиниПісля штурму Бастилії та початку Французької революції минуло десять років. Уряд Директорії зіткнувся із значиними економічними та політичними проблемами, що зробило можливим передчасну реставрацію роялістів та повернення Бурбонів до влади. Тим часом, ізєгипетської кампанії повернувся до Франції популярний серед населення генерал Наполеон Бонапарт. Деякі члени директорії, такі як,Сійес вбачали у кандидатурі молодого генерала порятунок для режиму і можливість запобігти поверненню до влади Бурбонів. Сейєс і декілька інших змовників розробили план державного перевороту, згдіно з яким вони мали намір змінити Конституцію і залишитися при владі.18 брюмера членам директорії вдалося переконати зібрати обидві палати парламенту у замку Сен-Клу у передмісті Парижу і передати повноваження захисника столиці Бонапарту. Співучасники змови, три з п'яти членів Директорії — Сійес, Баррас, і Роже-Дюко пішли у відставку. Двоє інших, Гойє і Мулен, за звинуваченням у симпатіях до якобинців, були арештовані. У день перевороту війська підвласні Наполеону оточили замок Сен-Клу, але парламентарі несподівано відмовилися внести заплановані зміни до Конституцію і передати владу змовникам.ПеревороУ найкритичніший момент перевороту Наполеон зробив спробу звернутися до парламентарівта переконати їх внести необхідні зміни до Конституції та передати йому владу, однак парламент зустрів його вкрай ворожо. Розлючені парламентарі намагалися навіть фізично розправитися з Наполеоном у залі засідань, однак під захистом гренадерів Наполеону вдалося вийти до вірних йому військ навколо будинку парламенту. Брат Наполеона Люсьєн Бонапарт, який головував на засіданні звернувся із промовою до військ, які оточили замок і звинуватив парламентарів у спробі знищити Наполеона. Командир гренадерівта соратник Наполеона генерал Мюрат наказав військам очистити приміщення та розігнати парламент.Вночі, близько другої години ранку, рада старійшин і деякі спеціально запрошені члени парламенту одобрили необхідні зміни до Конституції. У результаті змови, таким чином, був сформований новий уряд, на чолі котрого постали три консули: Наполеон Бонапарт, Жозеф Сійес і Роже-Дюко. Відповідно до положень нової Конституції Бонапарт отримав титул першого консула і мав реальні важилі виконавчої влади. Разом із ним два інших консула виконували консультативну роль. Три консули призначалися терміном на десять років.Законодавча влада була розподілена між чотирма різними установами: Сенатом, Трибуналом, Законодавчими зборами і Державною радою. Члени цих установ обиралися урядом зі списків знаті, повноваження котрих мали бути підтвердженні голосуванням виборців.9-10 листопада 1799 р. (18-19 брюмера VIII року за революційним календарем) у Франції встановилося автократичне правління. 13 грудня 1799 р. був оприлюднений проект Конституції, розроблений спеціально створеними для цього двома законодавчими комісіями. Конституція 1799 р. формально зберігала республіканський устрій, але водночас передбачала зосередження реальних повноважень у руках першого консула - Наполеона Бонапарта, який отримав владу значно більшу, ніж колишній король Людовік XVI за Конституцією 1791 р. Перший консул мав виключне право законодавчої ініціативи й оприлюднення законів. Він командував армією, укладав міжнародні договори, призначав міністрів, офіцерів, місцеву адміністрацію, суддів. Другий і третій консули були помічниками першого й мали лише дорадчий голос. Консули призначались Сенатом на 10 років. їхній перший склад визначався Конституцією.Законодавча влада належала чотирьом установам, повноваження яких були досить обмеженими. Конституція відновлювала загальне виборче право (для чоловіків), скасоване термідоріанським Конвентом.У період консульства значний вплив і повноваження мав репресивний апарат. У Франції та підкорених країнах запроваджувалась надзвичайно жорстка цензура. За консульства успішно розвивалась економіка країни. Завершилися фінансові реформи, розпочаті ще Директорією. У 1800 р. було засновано Французький банк, акціонерами якого стали найвпливовіші французькі фінансисти. У роки консульства та імперії у Франції успішно відбувалася промислова перебудова. Уряд всіляко підтримував цей процес: проводив промислові виставки, надавав премії винахідникам нової техніки, фінансував наукові досліди. Стрімко поліпшувалась інфраструктура, так необхідна для розвитку економіки. Було підтверджено звільнення селян від усіх колишніх платежів сеньйорам та право власності на придбані ними колишні дворянські, церковні й королівські земельні володіння. У період правління Наполеона було настільки вдало реформовано середню та вищу освіту, що створена ним освітня система існує у Франції з незначними змінами й нині. Однією з найвдаліших реформ Н. Бонапарта була кодифікація законів і затвердження в 1804 р. Цивільного кодексу (Кодексу Наполеона), а також Комерційного та Кримінального кодексів. У них гарантувалися такі принципи, як рівність громадян перед законом, недоторканність приватної власності, свобода совісті тощо. Кодекс Наполеона сприяв розвитку буржуазних, капіталістичних відносин не лише у Франції, але й у підкорених нею феодально- абсолютистських країнах Європи, де Н. Бонапарт запроваджував французьке законодавство (Італія, Нідерланди, багато німецьких земель, Велике герцогство Варшавське та ін.). Разом із тим, ці закони підтвердили нерівноправне становище жінки й значно посилили контроль власників підприємств за робітниками шляхом запровадження так званих робітничих (трудових) книжок.У травні 1804 р. Сенат проголосив Н. Бонапарта імператором Наполеоном І. Це рішення було схвалене черговим плебісцитом на основі загального виборчого права (за - 3,5 млн, проти - 2579 чол.). 2 грудня 1804 р. в Соборі паризької богома- тері відбулася врочиста коронація. За мить до того як папа мав покласти на голову Наполеона корону, він вирвав її з рук Пія VII й сам надів її на себе, а потім - на свою дружину Жозефіну. Так Н. Бонапарт продемонстрував, що він завдячує цьому титулу лише своїм власним зусиллям.
