Перша світова війна, що розпочалася з Балканського півострова, мала на меті перерозподіл уже поділеного світу. Конкретні етнографічні території кожної нації були обжиті й закріплені у довічне користування. Вони могли бути відібрані в цих народів лише з допомогою збройного вторгнення більш агресивної нації, яка вважала себе обділеною. Тому надзвичайне скупчення і перенаселення території Заходу Європи штовхало ці нації на Схід континенту, де був простір для розширення господарської діяльності людини. Саме такими мотивами керувалися політики західних держав, спрямовуючи агресію своїх народів на завоювання східних, на їх погляд, малообжитих територій, в числі яких були і південні території Російської імперії, зокрема Україна. Україна виявилася театром воєнних дій у Першій світовій війні. Російська імперія, володіючи безмежними територіями, ще не могла отямитися від поразки в маленькій загарбницькій війні від острівної Японії, внаслідок своєї технологічної відсталості, була неспроможна захищати всю свою територію. Втім, не ризикуючи бути розгромленою, вона віддала на погром і пограбування свої південно-західні володіння. Наслідком такої політики стало те, що на території України розтягнувся Південно-Західний фронт від Іван-города до Кам'янця-Подільського загальною довжиною 450 км. До його складу входили чотири російські армії 4- і 5-а, що стояли в напрямку на Перемишль і Львів, та 4 і 8-а, націлені на Львів і Галич їм протистояли чотири австро-угорські армії — 1, 2, 3 і 4-а. Воєнні дії Першої світової розпочалися бойовими операціями в Галичині Галицька битва тривала з 6 серпня по 13 вересня 1914 р. З обох ворогуючих сторін у ній взяло участь понад 1,5 млн чол. — 700 тис. російських військ і понад 830 тис австро-угорської армії Воєнно-оперативна обстановка на самому початку воєнних дій для 4-і і 5-ї російських армій не була сприятливою, і вони змушені були відступати на північ в райони міст Красника і Томашова. Однак оперативний простір вдало використали лівофлангові 3-я та 8-а армії під командуванням генералів Рузького і Брусилова, які розгорнули наступ з району Дубна і Проскурова в напрямі Львова і Галича. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) вони подолали опір австрійських військ і змусили їх відступати Успішний наступ російських армій увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, а 22 серпня м. Галича. У результаті наступальних операцій 24—ЗО серпня біля м Городок австрійські війська були розосереджені й відступили спочатку на річку Сян, а на початку вересня до річки Дунаєць. Російські війська оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і на 13 вересня вийшли на рубіж річки Віслока, що за 80 км. від Кракова. Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли всю східну частину Західної Галичини та майже всю Буковину з м. Чернівці. В результаті цієї операції австрійська армія втратила 400 тис. чол., у тому числі 100 тис. полоненими, 400 гармат Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини зазнали провалу. Під час проведення бойових операцій в західноукраїнських землях загострилася оперативна обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступала Туреччина. В акваторію Чорного моря через Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» і разом з турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри в ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р., зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії утворився ще один — Кавказький фронт. Початковий період світової війни закінчився переможно для Росії. В кінці 1914 р. як на Західному, так і на Східному фронтах було припинено активні бойові дії і настало затишшя. Розпочався етап позиційної війни, що засвідчив крах німецького плану блискавичної війни. Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відтягла на Східний фронт значні німецько-австрійські сили Антанта примусила країни. Четверного союзу воювати на два фронти, але перемоги також не домагалася. У 1915 р. країни Четверного союзу змінюють стратегічну спрямованість головного удару. Його центр зміщується на Східний фронт, переслідуючи мету розгрому Росії. Це дало б змогу союзникам суттєво поновити матеріальні ресурси, після чого зосередитися на розгромі Англії і Франції. Розробляли свою стратегію та тактику і країни Антанти. В стратегічному відношенні ставилося завдання наступу на Берлін і вступу на територію Угорщини через активні воєнні операції в Карпатах. Проте такі ґрунтовні плани водночас були відірвані від об'єктивної дійсності. Головним їх недоліком було те, що вони недостатньо враховували матеріальне забезпечення воєнних операцій, без чого найкраща армія приречена на поразку. Крім того, в російських військах не вистачало озброєння, боєприпасів, одягу, взуття, харчових припасів тощо. Протягом лютого—березня 1915 р. російські армії вели бої в Карпатах Результатом їх здобутків були капітуляція ворожого гарнізону Перемишля, 120 тис. полонених та 900 гармат. Реалізуючи свою стратегію на розгром Роси, австро-німецьке командування перекидає з Західного фронту великі військові сили, техніку та боєприпаси. Готуючись до головного удару в Галичині, німецьке командування створює із передислокованих частин 11-у армію під командуванням генерала Макензена. У взаємодії з 4-ю австрійською армією вона зосереджується на прориві російського фронту між містами Голиця і Громник. Добре технічно забезпечена, маючи перевагу в артилерії, вона 18 квітня розпочала масову артилерійську підготовку, яка тривала майже добу 19 квітня німецько-австрійські армії перейшли в наступ. Російські армії відчували нестачу озброєння та боєприпасів і не могли протистояти наступу 3-я російська армія під командуванням Радко-Дмитрієва до кінця квітня відступила за р. Сян Почався відступ і інших армій. Південно-Західного фронту 8-, 9- та 11-а армії протягом травня 1915 р залишили Перемишль і відступили за Дністер. На початку червня російські війська здали Львів, а на кінець червня — більшу частину Галичини Для того щоб не допустити оточення своїх військ між Віслою і Бугом, російське командування розпочало загальний відступ. До осені 1915 р. російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Під австро-німецьку окупацію потрапили українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і п'ять повітів Волині. На жовтень 1915 р. Східний фронт став проходити по лінії Чернівці — Тернопіль — Дубно — Пінськ — Барановичі — Двінськ — Рига Австро-німецьке командування не змогло досягти своєї стратегічної мети — вивести Росію із війни, хоч вона й зазнала великих втрат. Не змогла реалізувати своїх стратегічних планів і Росія Війна знову набула позиційного характеру. 1916 р. позначився найвищою активністю і широтою воєнних дій на Східному фронті. На весну 1916 р. лінія Південно-Західного фронту простягалася на 480 км. від Пінських боліт до румунського кордону Фронт тримали чотири російські армії 7-, 8-, 9-, 11-а загальною чисельністю понад 639 тис. солдатів і офіцерів. На їх озброєнні було 1770 легких і 168 важких гармат. Відповідно австро- німецькі армії налічували 475 тис. бійців, 1300 легких і 545 важких гармат. Головнокомандуючим Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова Досконало вивчивши обстановку на фронті, він ретельно розробив бойову операцію прориву по всьому фронту її реалізація розпочалася масованою артпідготовкою 22 травня і тривала по всій лінії фронту від 8 до 48 год. Після цього всі чотири армії перейшли в наступ і незабаром прорвали фронт австрійських військ, які почали відступати 25 травня, розгромивши 4-у австрійську армію, 8-а російська армія зайняла м. Луцьк. Наступ тривав три дні, протягом яких у полон потрапило близько 100 тис. чол. На лівому фланзі зусиллями 9-і армії було взято м. Чернівці. За місяць наступальної операції, на середину серпня, російські війська підійшли до карпатських перевалів, звільнивши від австрійських військ території Буковини й Південної Галичини. На початок вересня Південно-Західний фронт протягнувся по лінії р Стохід — Киселин — Золочів — Бережани — Галич — Станіслав — Ворохта. На цій лінії наступ припинився через загальну нестачу боєприпасів, одягу та продовольства в арміях. Однак і за таких умов наступальні операції 1916 р. мали велике значення. Остаточно була підірвана боєздатність австро-угорської армії, яка втратила вбитими і полоненими понад 500 тис. чол. Німецькі війська змушені були припинити наступ на Західному фронті і перекинути на російський фронт 11 дивізій. У серпні 1916 р у війну проти Четверного блоку вступила Румунія На кінець 1916 р на фронтах Першої світової війни знову почалася позиційна війна. Головна Українська рада 1914 р. створила Центральну бойову раду, яка звернулася до австро-угорського уряду з проханням організувати окрему українську військову частину. Так було створено легіон Українських січових стрільців (УСС), або «усусів». Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами «усусів» були М. Варан, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Т. Рожанковський. Незабаром легіон УСС було перетворено на полк, а при ньому створено кіш — запасну частину, що займалася набором новобранців. Австрійське командування не поспішало кидати «усусів» до бою, не маючи впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915—1917 pp. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова. Найбільших втрат «усуси» зазнали в битвах за гори Маківка і Лиеоня, Запеклі бої точилися в Подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 — на початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у 1918 р. Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування. Перша світова війна перетворила українські землі на об'єкт загарбання і театр воєнних дій, а українців — на учасників братовбивчого протистояння. Два військово-політичні блоки вели кровопролитну війну за українські землі без урахування національних інтересів народу. Серед учасників національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдності в питаннях ставлення до війни та майбутнього України: яку позицію варто зайняти у війні й до чого закликати український народ. Але розкол українського національного руху не знищив ідеї створення самостійної української держави. На початку ХХ ст. завдяки ініціативі передових кіл галицько-українського суспільства, насамперед молоді, в Україні було відновлено національне військо — леґіон Українських Січових Стрільців, яке стало наочним доказом живучості ідеї української незалежності, відкрило нову сторінку змагань українців за волю. Діючи у надзвичайно складних умовах Першої світової війни, стрільці зумiли перетворити свій леґiон у добре вишколену, фактично, українську вiйськову формацiю з нацiональною символiкою, власними одностроями й вiдзнаками, а також українською офiцiйною мовою та українською термiнологiєю. Поставивши основною метою виборення Української держави, стрілецтво, окрім участі у бойових діях, старалося організувати своє внутрішнє життя таким чином, щоб виконувати завдання національного характеру. Для цього в леґіонi були створенi, крiм бойових, iншi легальнi й нелегальнi структури, які дозволяли стрілецтву підвищувати свій ідейно-політичний рівень, активно займатися самоосвітою, налагоджувати тісні зв’язки з українським населенням, проводити серед нього національно-освідомлюючі акції, дбати про створення та залишення для нащадків пам’яток, що відображали б боротьбу УСС за волю України тощо. Серед цих структур важливе місце займали «Кiш», «Вишкiл», «Збiрнi Станицi», «Пресова Кватира», бiблiотека, освiтнi та культурно-мистецькi гуртки. Їх дiяльнiсть істотно визначала обличчя леґіону УСС та сприяла зростанню його популярностi серед українського народу. Першою допомiжною формацiєю, що офiцiйно, хоч i з великими труднощами постала в стрiлецькому леґіонi, була так звана «кадра» — «Запасна сотня УСС» (самi ж стрiльцi називали її за козацькою традицiєю «Сiчовим Кошем»). Вона почала свою дiяльнiсть наприкiнцi березня 1915 р. пiд керiвництвом сотника Никифора Гiрняка i була обмежена до 250 чоловік1. Її головним завданням було вербувати й вишколювати нових добровольцiв, бо в умовах неприхильного i навiть ворожого ставлення австрiйського командування до Українського Січового Стрілецтва виникла загроза подальшого iснування леґіону. Тому тим, що стрiлецька формацiя раз за разом вiдновлювала сили пiсля тяжких втрат на фронтi, слiд завдячувати, поряд iз високою нацiональною свiдомiстю українського юнацтва, яке добровiльно зголошувалося до УСС, i енергiйним і продуманим дiям командування Коша. Воно часто свiдомо iгнорувало австрiйськi закони та вживало рiзних заходів для збiльшення кiлькості добровольцiв i збереження їх для леґіону2, бо були й випадки, коли австрiйське командування вiроломно забирало стрiлецьких новобранцiв до своїх частин3. Поряд iз Кошем, набором добровольцiв займалися й iншi стрiлецькi установи, що були з ним у тiсному зв’язку. Зокрема, «Збiрнi Станицi УСС» у Львовi (очолював сотник Михайло Волошин) та Вiднi (четар Дмитро Катамай), «Поборова Станиця УСС», яка почергово проводила роботу в Стрию, Станіславі та Львові (четар Олекса Новаківський). Певний час діяла «Збірна Станиця УСС» у Мармороському Сиготi на Закарпаттi (четар Юліан Буцманюк), яка, незважаючи на свою низьку вербувальну ефективність, спричинилася до зукраїнізування міста і була осередком культурно-освітнього життя на Східному Закарпатті. Також були створені три «Комісаріати УСС» на Волині — формально для рекрутації добровольців, а в дійсності для ведення просвітницької праці серед місцевого населення та для організації українських шкіл. Завдяки спiльнiй дiяльностi згаданих інституцій загальна кiлькiсть УСС, зареєстрованих у Головнiй книзi Коша, за різними даними, становила на 1 листопада 1918 р. вiд 9000 до 9600 осiб4. Окрiм новобранцiв, у Кошi перебували й iншi категорiї УСС, зокрема тi, якi пiсля ран та хвороб потребували тривалого вiдпочинку. Це дало змогу Кошевi стати своєрiдним органiзацiйним центром стрiлецтва. З ним були зв’язанi багатьма нитками не тiльки кожна формацiя леґіону, а й кожен стрiлець чи старшина.
