З вибухом війни перед українством постало болюче питання: на кого орієнтуватись. На фоні різко антиукраїнського курсу Москви, який навела напередодні, певні досягнення українства в Австро-Угорщині створювали передави орієнтації українців на Австрію. Всі воюючі країни послідовно втовкмачували в голови своїх громадян тезу про необхідність захисту своєї батьківщини. Ніхто не хотів бути агресором. Росія оголосила війну національною. Основним став лозунг допомогти слов'янським братам. В Маніфесті до населення Галичини великий князь Михайло Михайлович облудно приховував справжні цілі анексії Галичини: «Браття, — писав він. —Твориться Божий суд! Терпляче, з християнською покорою, довгі роки страждав руський народ під іноземним ярмом, але ні хитрістю, ані переслідуванням не вдалося зломити в ньому надії на свободу.Марксисти з їхнім лозунгом міжнародної солідарності трудящих зазнали жорстокої поразки. «Жупел міжнародної солідарності в серпні 1914 року цілком вивітрився з голов німецького робітничого класу, — писав А.Гітлер в «Меіn Каmpf». Вже через декілька тижнів згодом американські шрапнелі стали посилати німецьким робітникам такі відчутні «братні привітання», що останні залишки інтернаціоналізму почали випаровуватися.Повинні були визначитися у ставленні до війни і українці. «Товариство українських поступовців», що об'єднувало найбільш активні елементи, серед яких переважали соціалісти і частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили ЗО липня 1914 року з декларацією «Війна і українці» за підписом С. Петлюри, редактора «Украинской жизни». Декларація була надрукована в Москві. В ній говорилося, що українці виконують чесно свій обов'язок щодо держави, підтримують справу громадян Росії. Публікацією декларації С. Петлюра розбив мовчанку українців, з якої можна було зробити висновок, що вони взагалі не існують, або в межах Російської імперії їм взагалі немає місця. Петлюра мав на увазі, що війна повинна розвіяти недовіру урядових кіл і дати зрештою українцям те, на що вони заслуговують і на що вони мають право. Стало ясно, що в міжнародному масштабі ця декларація була орієнтована не лише на Росію, а й на держави Антанти.У Західній Україні ще напередодні було вирішено підтримувати Австрію. Але це, за образним виразом В. Мороза, був вибір між чумою і холерою.Частина членів УСДРП, очолювана А. Жуком та В. Дорошенком, разом з колишніми лідерами Української соціал-демократичної і «спілки» М. Меленевським (Басок) та О.Скоропис-Йолтуховським, які емігрували з Росії, 4 серпня, тобто через два тижні після оголошення війни Росією, заснували у Львові «Союз визволення України» (СВУ). Першим головою СВУ став Д. Донцов. Відразу ж по створенні, Союз видав дві відозви: «До українського народу в Росії», написану Д. Донцовим, та «До публічної думки Європи», в яких провадилася ідея, що тільки самостійна українська держава може слугувати захистом Європи проти Російської експансії. 5 жовтня 1914 року СВУ висловила гасло побудови самостійної української держав й у вигляді монархії (гетьманату) з конституційним устроєм під егідою Габсбургів, тобто під протекторатом Німеччини. Вони хотіли використати в українських цілях той варіант австро-угорської і німецької політики, згідно з яким у випадку поразки Росії у війні передбачалося утворення української держави. На українського монарха постійно рекламувався 18-річний представник Габсбурзької династії — Вільгельм (Василь Вишиваний)—у 1914 році командир сотні, яка складалась з українців. Згодом став полковником УСС. Не можна заперечувати, що «українолюбство» молодого Габсбурга відповідало далекосяжним планам Відня, реалізацію яких, правда, довелося відкласти на деякий час.СВУ розгорнув широку діяльність. Його члени виходили з того, що треба впливати на світові уряди, розробляти і розповсюджувати матеріали про права України на самостійне життя; вони збирали українських емігрантів-наддніпрянців, підтримували контакти зі східними землями. СВУ зв'язувався з дипломатичними колами і розвідками Німеччини і Австро-Угорщини, щоб мати можливість реально проводити якусь роботу, тобто вони використали німецьку мілітарну силу в інтересах України. Це дало можливість Росії звинувачувати їх як німецьких шпигунів.Політична програма СВУ була надрукована в Першому номері «Вісника союзу визволення України» під назвою «Наша платформа». В й зазначалося: «об'єктивна історична конечність вимагає аби між Західною Європою і Московщиною повстала самостійна Українська держава... «Далі в програмі говорилося, що СВУ як центральна загальнонаціональна організація «взяла на себе репрезентацію... національно-політичних, соціально-економічних інтересів українського народу в Росії». В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищі державної самостійності українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних устремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні. Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України... На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої російсько-української території буде Союз обстоювати за створення з усіх земель, заселених українським народом в Австрії, осібного автономного краю».
