Провідники українського руху в Галичині усвідомлювали, що без серйозної підтримки населення будь-яка політична боротьба не матиме успіху. З цією метою протягом другої половини ХІХ ст. розбудовувалося національне життя через створення мережі громадсько-політичних, економічних, культурно-освітніх установ, товариств, які забезпечували б культурні та економічні потреби українського населення, стримуючи водночас польський вплив на нього. Основою цього процесу стало товариство «Просвіта». У 60-ті рр. ХІХ ст. слов'янські народи Австрійської імперії створювали культурно-освітні товариства для підняття освітнього рівня населення. Назрівала необхідність заснування української освітньої установи, ініціатором якої й став Степан Качала. Його підтримали молоді народовці. Поразка Австрії у війні проти Пруссії зробила австрійський уряд поступливішим; 2 вересня 1868 р. міністерство освіти прийняло статут і дозволило заснувати товариство «Просвіта». 8 грудня того ж року у Львові було скликано перший загальний збір товариства «Просвіта», на якому були присутні 65 осіб. Першим керівником товариства став Анатоль Вахнянин – музикант, диригент, письменник, професор академічної гімназії. Згідно з першим статутом «Просвіта» була науково-просвітницькою організацією, яка характером своєї діяльності нагадувала громади в Наддніпрянській Україні, але на відміну від них діяла легально і мала чітку структуру. У перші роки чисельність членів товариства не перевищувала декількох сотень. «Просвіта» віддавала перевагу науковим дослідженням у царині етнографії, історії, географії та ін. До того ж у самому статуті не передбачалося залучення широких народних мас до просвітницької діяльності. Але такий напрям роботи товариства не відповідав вимогам часу. Виникла потреба в організації, яка здійснювала б народну просвіту і залучала широкі маси до національно-визвольного руху. Тому вже в травні 1870 р. було прийнято другий статут, який наголосив саме на просвітницькій діяльності. (Науковими дослідженнями перейнялося Товариство ім.Т.Шевченка, створене 1873 р.) Місцеві відділи «Просвіти» постійно залучали до організації нових членів. Основним напрямком діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших загальних зборах вирішили видавати книжки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному стилі. Щонайперше було видано «Читанку для сільських людей» під назвою «Зоря», укладену О.Партицьким. Книжка мала успіх, її швидко розкупили. Наступні видання «Що нас погубить, а що помочи може?» С.Качали, «Катехизм для дітей» К.Селецького, «Народний календар» та інші сприяли популярності товариства і розгортанню його діяльності. Завдяки клопотанням віце-маршала Галицького сейму Ю.Лаврівського «Просвіті» надавалася державна дотація. Розгортання роботи товариства потребувало вдосконалення організаційної структури, урізноманітнення форм роботи. З цією метою в 1876 і 1891 рр. приймалися нові статути, які, зрештою, перетворили «Просвіту» з невеликого гуртка ентузіастів української справи на могутню організацію, яка, без перебільшення, творила національне життя краю. Крім видання популярних книг для народу, розроблялись і видавались українські підручники для початкової та середньої школи, створювалися читальні, ремісницькі товариства. Крім того, «Просвіта» активно прилучилася до кооперативного руху в краї. Під кінець ХІХ ст. не було такої ланки культурного та економічного життя краю, з якою розминулося б товариство. У 1897 р. діяли 18 філій товариства, 522 читальні, 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Так було закладено міцні підмурки розбудови самостійних господарсько-економічних і культурних установ, які мали б покращити соціально-економічне становище краю. Крім того, важливим здобутком «Просвіти» стало те, що до кінця століття кількість неписьменних скоротилася на 16%.
