Найважливіше значення у формуванні нової української літератури в дошевченківський період, тобто до 40-х років XIX ст. мала творчість І. Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М.Шашкевича. Ці письменники, широко використовуючи надбання української літератури попередніх часів, досвід слов'янських літератур і світової літератури, значною мірою грунтуючися на сюжетах, образах, мотивах і методиці художнього зображення усної народної творчості, стали все яскравіше змальовувати дедалі більше сторін сучасного й минулого життя суспільства. Письменники часто подавали образи "злих", несправедливих панів-кріпосників, змальовували їх сваволю, аморальність, духовну спустошеність, показували хабарництво, підступність, зловживання царських чиновників. У зв'язку з переходом до зображення реального життя й внутрішнього світу героїв в українську літературу вводяться нові художні жанри-повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема та ін. Зачинателем нової української літератури, її першим класиком став Іван Петрович Котляревський (1769-1838). Маючи великий хист до віршування, Котляревський на сюжетній основі "Енеїди" Вергілія створив бурлескно-травестійну поему, яка була вперше видана в трьох частинах у 1798 р. в Петербурзі коштом конотопського поміщика Максима Парпури під назвою "Енеида, на малороссийский язык перелицованная Й.КотляревскимНаписана барвистою народною мовою, "Енеїда" містить гумористично-сатиричне, але в цілому правдиве, реалістичне зображення життя й побуту України другої половини ХУIII ст. Автор з великим співчуттям малює образи простих людей, їх доброту, розум, спритність, порядність, завзяття, мужність, патр'ютизм і, в той же час, засуджує сваволю, користолюбність, жадібність, тупість, неуцтво, жорстокість панів, чиновників та інших представників панівних класів. У 1817-1818 рр. Котляревський написав п'єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 рОдним з видатних поетів першої половини XIX ст. в Україні був Петро Петрович Гулак- У нову українську літературу Гулак-Артемовський ввійшов як автор, насамперед байок, байок-приказок, романтичних балад, а також як автор переробок од Горація, віршів побутового характеру, віршованих і прозових послань. Критикою кріпосницьких порядків і висловленням співчуття до гнобленого поміщиками селянства найбільш яскраво відзначається байка "Пан та Собака" (1818), що стала найвідомішим твором автора. У розвитку прози в новій українській літературі визначне місце належить Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненку Серед творів Квітки-Основ'яненка найбільше значення мають п'єси українською та російською мовами - "Дворянские виборы", "Шельменко-денщик", "Сватання на Гончарівці" та ін., повісті й оповідання - "Маруся", "Сердешна Оксана", "Салдацький патрет", "Конотопська відьма" та ін., романи й повісті російською мовою - "Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова", "Пан Халявский" тощо. Перша книжка "Малоросійських повістей" Квітки-Основ'яненка вийшла в 1834 р., друга - в 1837 р. у Москві Письменником широкого діапазону - поетом, прозаїком, видавцем - у період становлення нової української літератури виявив себе Євген Павлович Гребінка У 1841 р. Гребінка видав альманах "Ластівку", в якому поряд з своїми опублікував твори Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ'яненка, Л.Боровиковського, В.Забіли та ін. У 1834 р. в Петербурзі вийшов збірник "Малороссийские приказки", де було опубліковано 25 байок українською мовою. Гребінка писав українською й російською мовами ліричні поезії. Деякі з них - "Українська мелодія", романс "Черные очи", вірші-пісні "Молода еще девица я была", "Казак на чужбине" - стали популярними народними піснями. У романтичній поезії російською мовою "Богдан", у прозових творах російською мовою - романі "Чайковський", повісті "Ніжинський полковник Золотаренко" та деяких інших Гребінка любовно, в дусі народних дум і пісень оспівав героїчне минуле України, боротьбу українського народу проти іноземних загарбників-турків, кримських татар, польських шляхтичів, високо оцінив Богдана Хмельницького. У деяких творах, зокрема повістях "Кулик" і "Пригоди синьої асигнації", Важливе значення для розвитку західноукраїнської літератури, що відбувався в єдиному річищі і був складовою частиною становлення нової української літератури, мали діяльність "Руської трійці" - письменників і просвітителів Маркіяна Семеновича Шашкевича (1811-1843), Івана Миколайовича Вагиле-вича (1811-1866) і Якова Федоровича Головацького (1814-1888) і особливо виданий ними альманах "Русалка Дністровая" (1837). Опублікованими в "Русалці Дністровій" народними піснями, своїми власними віршами, оповіданнями, науковими працями вони проповідували єдність західноукраїнського населення з усім українським народом, дружбу з слов'янськими народами, висловлювали любов до трудового народу, його культури, мови, літератури і прагнули їх розвивати. На Закарпатті серед літературно-громадських діячів (так званих будителів), які протестували проти мадяризації українського населення, підкреслювали його етнічну і культурну єдність з усім українським народом, виступали за навчання в школах рідною мовою, виділявся письменник і педагог Олександр Васильович Духнович (1803-1865). Хоча він поділяв реакційні погляди москвофілів, у своїх поетичних творах Духнович висловлював любов до рідного краю, оспівував його красу, співчував гнобленому феодалами люду Закарпаття, заявляв про єдність закарпатців з усіма українцями. Повне завершення становлення нової української літератури, утвердження в ній реалізму й народності, остаточне літературне оформлення українсокої національної мови завершилося у творчості великого національного поета Тараса Григоровича Шевченка. З появою глибоко народних за змістом і високохудожніх за формою творів Шевченка українська література посіла чільне місце серед інших слов'янських літератур і вийшла на світову арену.
