Наприкінці 80-х років під впливом ідей "неполітичної культури серед молодого покоління інтелігенції посилилося прагнення вивести українство на ширший шлях національного розвитку й надати йому політичного звучання. Першою такою організацією в 90-х роках стало "Братство тарасівців", організоване в 1891 р. студентами з Харкова Іваном Липою, Миколою Байздренком, Михайлом Базькевичем і студентом Київського університету Віталієм Боровиком. Найбільший успіх мали "тарасівц" у Харкові, де з їхньої ініціативи понад 20 чол. об'єднались у "Молоду громаду". Товариство встановило зв'язки з аналогічними гуртками в Полтаві, Чернігові, Києві, Олександрії, Херсоні та Одесі. У своєму програмному документі "Кредо молодих українців" "тарасівці" заявили про свою незгоду з українофілами через їх зв'язки з російською культурою і прагнення стати космофілами (тими, що люблять увесь світ). Розвивалася ідея нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій. Одне з визначальних місць вони відводили вирішенню економічних питань, справедливо вважаючи, що тільки матеріально забезпечений народ здатен піклуватися про національно-освітні справи. У травні 1893 р. братство припинило своє існування в результаті арештів."Загальна українська організація"Діяльність "Братства тарасівців" активізувала студентський громадівський рух, який набрав такого розмаху, що виникла потреба в його координації в межах всієї України. З ініціативи Дмитра Антоновича в Києві в серпні 1898 р. відбувся загальноукраїнський нелегальний з'їзд студентських громад. Він об'єднав усі громади в одну "Загальну українську партійну організацію" й утворив виконавчий комітет, який мав координувати діяльність громадівських організацій. Всеукраїнську студентську спілку Іван Франко назвав "Молодою Україною", вбачаючи в ній носія майбутнього України.
