Уникаючи переслідувань, у 1876 р. він залишив Київ і назавжди емігрував за кордон, Київська “Громада” доручає Драгоманову заснувати на її кошти у Львові чи Відні видання збірника або журналу , який пропагував би ідеї українофільства. Однак через переслідування заснувати вільну українську пресу не вдалося ні у Львові, ні у Відні. Драгоманов знаходить притулок у республіканській Швейцарії. У Женеві з 1878 р. він видає прогресивний суспільно-політичний збірник “Громада”, а з 1880 р. разом з Подолинським і Павликом - журнал “Громада”. політичну волю для Росії він вбачав у демократизованих конституційних установах західного зразка, у соціально забезпечених правах людини, а конституційну державу ототожнював з народно-правовою державою: участь суспільства у створенні законів, контроль за їх виконанням, судовий захист прав людини. Драгоманов віддавав перевагу республікансько-демократичному устрою. За його проектом ,
представницький орган - земський або державний собор - складається з двох палат: Державної думи, що обирається округами та Союзної думи, що обирається обласними думами. Він незмінно відстоював головну вимогу політичного демократизму - загальне виборче право. Конституціоналізм Драгоманова виступав як свого роду альтернатива тотальній революції. Драгоманов називав себе демократом, лібералом, а не революціонером, і гордився цим. Серед політичної діяльності, що він розрізнював - “відкриті” (легальні) політичні парії, заколоти, “воєнно-революційна боротьба” - його приваблювала перша. Цим пояснюється його спроба створити політичні програми для українських товариств типу “Громада”, “Вольний союз - Вільна спілка”. Досягнення політичної волі, прав людини Драгоманов вбачав у зростанні політичної свідомості громадян, у поступовому реформуванні соціальної і політичної системи. З революційними народниками Драгоманова з'єднувало усвідомлення необхідності суспільних змін, заміна самодержавства демократичною республікою. Він бачив виняткову енергію і героїзм у боротьбі з самодержавством народовольців, але його відштовхували їхні терористичні методи. Він застерігає народовольців від захоплення терором, Головний недолік марксизму Драгоманов вбачав у тому, що цією теорією стверджувалось насильство одного класу над іншим. Він вбачав помилковим і шкідливим перенесення на російський і український грунт вчення про диктатуру пролетаріату, яким прирікалося селянство, що складало більшість населення, “майже на повну байдужість у всіх життєвих питаннях країни”. Усі насильницькі дії з боку уряду, так і з боку різних класів і партій він називав “анахронізмом”. Девізом Драгоманова була еволюція, а не революція, за що його називали поступовцем. Можна сказати , що соціалізм Драгоманова був не окресленим, нежорстким. Не будучи “науковим”, він мав одну дійсно раціоналістичну рису, як і вся ідеологія Драгоманова: він базувався на здоровому глузді
Майбутнє України Драгоманов бачив як суспільство, де існує рівність трудових людей, об'єднаних у громади. Об'єднання на добровільних засадах таких громад і спілок, які є структурними клітинами суспільства, об'єднаного однією мовою, і складає майбутнє, до якого прийдуть всі народи, в тому числі й український. В основі переконань Драгоманова лежало розуміння пріоритету загальнолюдських цінностей і передусім - свободи і прав особи, цінностей, які формуються у процесі усвідомлення єдності людського роду і передбачають потребу колективного осмислення і збереження всього найкращого в суспільному, духовному розвиткові світової культури. А це, в свою чергу, передбачає постійний взаємозв'язок і діалог між різними народами, культурами, класами, партіями, групами і окремими особистостями.
