Свої особливості мав національний рух і в Україні. Це досить рельєфно виявилося в діяльності таємного К и р и л о - М е ф о д і ї в с ь к о г о т о в а- р и с т в а у Києві. Його організували у січня 1846 р. чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад’юнкт Київського університету Микола Костомаров і студент того ж самого навчального закладу, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. Символом товариства організатори обрали перстень з написом "Св. Кирило і Мефодій" на честь видатних слов’янських просвітителів. До товариства були причетні також студенти місцевого університету Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда і Олександр Тулуб, полтавський поміщик Микола Савич, учитель однієї з санкт-петербурзьких гімназій Пантелеймон Куліш, художник Тарас Шевченко та ін. За деякими даними, до товариства належало всього 12 чоловік, які тільки зрідка збиралися разом. Шевченко перебував у Києві наїздами. Куліш вчителював у Санкт-Петербурзі, Білозерський – у Полтаві, Савич наприкінці 1846 р. виїхав за кордон. Інтелектуальним постійним ядром товариства були фактично Гулак, Костомаров і Навроцький. Відчутний вплив на їхню національно-політичну свідомість справляла поезія Шевченка, добре знана братчикамиПрограмні знання товариства викладені у двох документах – "Статуті…" і "Книзі буття українського народу" ("Закон божий"). У них досить помітні впливи як попереднього національно-визвольного, так і декабристського рухів. У першому з них визначальною лінією в подальшому житті слов’ян визнавалось їхнє національне й духовне об’єднання при збереженні незалежності, а також гарантування своїм громадянам соціальної та конфесійної рівності. Окремим пунктом ставилась мета ліквідації кріпацтва, нерівноправного становища "нижчих класів" і разом з тим поширення грамоти. Вищим керівним органом слов’янської федерації мав стати представницький Слов’янський собор. Досягнення стратегічних завдань планувалося через відповідне виховання молоді, поширення літератури й залучення до своїх рядів нових членів. Поряд з програмними цілями у статуті визначались і організаційні принципи діяльності товариства.Програмні положення товариства знайшли подальший розвиток у "Книзі буття українського народу" ("Законі божому"), написаній Костомаровим українською та російською мовами. Вона була подібною до аналогічних польських документів. Твір складено з позицій християнського ідеалізму, любові до ближнього, соціальної рівності людей, необхідності добровільного звільнення кріпаків з неволі. Наголошувалось на мирному характері таких перетворень і одночасно засуджувалося кровопролиття Французької буржуазної революції. Об’єднання України з Росією розглядалось як добровільний акт, який через політику російського царизму перетворився для неї в неволю. Засуджувалися територіальний поділ України між Росією та Польщею, ліквідація козацького устрою та перетворення одних українців на панів, а інших на кріпаків. Негативно оцінювалася самодержавна форма управління як один з видів деспотизму. Підтримувалися національно-визвольна боротьба поляків, виступ декабристів, їхнє прагнення ліквідувати самодержавство й створити федерацію слов’янських народів. У цих перетвореннях Україні відводилась роль державного лідера. Вона мала закликати Слов’янщину до повалення самодержавства й оцінювати встановлення соціальної справедливості в майбутньому суспільстві. У федерації слов’янських народів Україна мала стати на чолі незалежних держав.У скороченому варіанті основні програмні положення були викладені в прокламаціях "Брати українці" і "Брати великоросіяни і поляки", які призначалися для тиражування в списках і поширення серед східнослов’янських народів.Члени товариства збиралися на квартирах Гулака або Костомарова, де вели наукові дискусії, обговорювали програмні документи. Вони були також предметом приватних розмов з людьми, яким братчики довіряли. Серед них найбільше було студентської молоді, творчої інтелігенції й дрібного чиновництва.в березні 1847 р. від донощика-студента вони дізналися про існування товариства, провели арешти й слідство. Найбільше занепокоєння правлячих кіл країни викликали антицаристська спрямованість програмних документів, прагнення членів товариства повалити панівний режим, а також плани національного розчленування Російської імперії, відновлення незалежності України й порядків у ній часів Гетьманщини. Царизм по-різному розправився з кирило-мефодіївцями. Найсуворішої кари зазнав Шевченко. Його було віддано в солдати й відправлено на десять років на заслання із забороною писати й малювати. Для Шевченка це було те саме, що заборонити дихати. Тяжка фізична праця, моральні муки вкоротили життя Шевченкові, і він у 1861 р. передчасно помер. Легших покарань зазнали Костомаров, Куліш, Гулак та інші члени товариства.
