У першій половині ХІХ ст. була зроблена спроба об’єднати прогресивні сили східнослов’янських народів на боротьбу проти царизму. З поразкою декабристського руху польські патріоти продовжували таємну діяльність, спрямовану на відродження державності Польщі й завоювання незалежності від Росії. Гурток польських офіцерів у листопаді 1830 р. підняв народне повстання у Варшаві проти російського володарювання. Російські війська й царський намісник мусили залишити Польщу. Серед повстанців не було злагоди відносно розвитку подій. Щоб залучити на свій бік пригноблені народи, польські патріоти висунули гасло: "За нашу і вашу свободу". Щойно створений Національний уряд (Жонд народовий) виробив програму відновлення Польщі у межах 1772 р. і звернувся по допомогу до населення Литви, Білорусії та України. У лютому 1831 р. уряд направив на Правобережну Україну кавалерійський корпус генерала Ю.Дверницького.Польська шляхта українських земель у своїй масі висловлювала готовність до повстання й сподівалася залучити до своїх дій українське селянство. Однак з меркантильних міркувань польське панство дало кріпакам волю, і ті не підтримали визвольних намірів шляхти. Національно свідому українську інтелігенцію відштовхували від повстанців плани Жонда народового не дати Україні державної незалежності, а включити її до майбутньої польської держави. Тому польське повстання 1830 р. знайшло відгук переважно серед польського населення Правобережної України – шляхти, поміщиків, частково селян і міщан.Основні події розгорнулися на Поділлі. У березні 1831 р. подільська й почасти київська шляхта почала формувати повстанські загони з наміром підняти повстання насамперед у повітах між Південним Бугом і Дністром. Головнокомандувачем було обрано відставного генерала Б.Колишка, раніше однодумця Тадеуша Костюшка. До середини квітня до с. Красносілки Гайсинського повіту прибуло близько 1200 дрібних шляхтичів з навколишніх сіл і містечок. Повстанські настрої поширились і серед шляхти Східного Поділля та Південної Київщини. Повстанський рух охопив волинську шляхту. Однак вона не змогла утворити єдиної конфедерації й діяла розрізненими загонами. Не зрадило і прибуття на початку квітня 1831 р. на Волинь корпусу генерала Дверницького. Навіть після приєднання кількох повстанських загонів за чисельністю він значно поступався російським військам і не міг їм протистояти. Повстанці зазнавали невдачі за невдачею, а найсерйозніша з них трапилася під БоромлеюРосійські війська перенесли воєнні дії на польські землі. 26 серпня вони зайняли Варшаву й придушили повстання. Багато польської шляхти емігрувало за кордон. Через деякий час утворилися нові таємні товариства польської шляхти, які ставили за мету домогтися незалежності Польщі. В 1835 р. у Кракові почала діяти таємна організація "Співдружність польського народу". Її осередки діяли в багатьох містах і містечках Волині, Поділля і Київщини аж до розгрому організації в 1839 р.
