Відродженню й поглибленню національної самосвідомості народу сприяла українська тематика в творчості письменників та поетів Багато з них захоплювалися героїкою й славою козацької України, подви-гами її мужніх синів. Не стояв осторонь цієї теми й Олександр Пушкін, законодавець моди у вітчизняній поезії. Полюбилася читачам образами Івана Мазепи, Василя Ко-чубея, Івана Іскри поема «Полтава». І хоч історія відтво-рювалась з великоімперських позицій, але геніальність митця зробила привабливими як ворогів, так і прихильників царя Петра І з числа української старшиниГероїка української минувшини була співзвучна настроям прогресивної російської громадськості, яка прагнула до зміни існуючих у країні порядків. Саме визвольні настрої українського народу в минулому вдало накладались на російську дійсність і тим самим підштовхували інтелігенцію до рішучих дій Особливо чітко цей напрям художніх творів простежувався в творчості декабристів-літераторів або близьких до них письменників і поетів. Вже в першій книзі журналу «Соревнователь просвещения й благотворения» (1819), друкованого органу «Союзу благоденства», був вміщеними роман Федора Глінки «Зиновий Богдан Хмельницкий...». Його основна ідея закономірності повалення іноземного панування і ліквідації соціального «рабства» в Україні періоду Хмельниччини тісно перепліталася з головним стратегічним завданням декабристів – поваленням самодержавства й крі-пацтва в Російській імперії. А заклик у романі до українців: «Повстаньте і пильнуйте: час свободи настав!», – сприймався багатьма як сигнал до боротьби за свободу Росії.Найяскравіше героїчне минуле України відображено в творчості поета-декабриста Кіндрата Рилєєва, його дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський» і «Наливайко» пронизані романтичною героїкою і політичним підтекстом, на них жваво реагувала революційне настроєна молодь. Знамениту «Сповідь Наливайка» вона сприйняла як своєрідний гімн самопожертви в ім’я свободи Батьківщини. Твори Рилєєва знайшли широкий відгук і серед української інтелігенції. До нього надходила безліч листів з щирою вдячністю за те, що в тих умовах поет зумів піднести український народ і опоетизував його героїчне минуле. Такі дії літераторів-декабристів дещо нейтралізовували шовіністичну політику царизму, сприяли поглибленню взаєморозуміння й взаємоповаги між російським та українським народами.Особливе місце у відтворенні історії України належало літераторам-українцям, котрі поділяли погляди безпосередніх учасників декабристського руху. З «петербурзьких українців» цього кола найпомітнішою фігурою був поет і перекладач Микола Гнідич. Він спілкувався з багатьма декабристами, поділяв їхні окремі погляди, але членом таємного товариства так і не став. Зате в розмовах з ними і у своїх записах Гнідич відстоював історичну спра-ведливість боротьби українського народу за своє визволення в середині XVII ст. Одночасно поет доводив особливу ментальність українського народу, яка, на його думку, полягала в щирій любові до незалежності й була найтиповішою рисою «історії малоросійської».Геніальним популяризатором історії України став письменник Микола Гоголь. У книзі «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832) він створив поетичний образ України, близький розумінню і українця, і білоруса, і росіянина. У ньому поєднувались реальність з вигадкою і фантастикою, гумор із сарказмом, нестримні веселощі з тихим смутком. По-новому постала Україна перед читачем у повісті «Тарас Бульба». Фактично–це опоетизована героїка українського козацтва, вірного сина і надійного за-хисника багатостраждальної України. У зображенні письменника запорожець постає в усій красі – мужнім, відважним до самопожертви й люблячим до самозабуття. Образ степової вольниці з її відчайдушністю, лицарством і до-смертним побратимством викликав у читача почуття симпатії й бажання наслідувати ці риси.
