Наприкінці 18 – поч. 19 ст. Вперше в історії України формуються губернські, регіональні та за-гальноукраїнські наукові центри українознавства.Одним з перших такий центр почав складатись у Харкові після відкриття в ньому університету. В місті зросла кількість високоосвічених людей, захоплених національною ідеєю, Серед них, безумовно, був ініціатор створення університету Василь Каразін. Перебуваючи під наглядом поліції у своєму селі Кручик, він часто приїздив на засідання ради і різних товариств університету, закликав людей вивчати й популяризувати історію, культуру, побут народу, виступав проти розпалювання національної ворожнечі. По-мітними фігурами національно-духовного відродження не тільки Слобожанщини, а й всієї України були декани університету Григорій Успенський, Петро Гулак-Артемовський, професор Ізмаїл Срезневський, а також прозаїк Григорій Квітка-Основ’яненко\.На базі широких наукових досліджень при Харківському університеті в 1812 р. створюється перше в Україні Товариство наук, прообраз сучасної Національної Академії наук, важлива увага приділялась народознавству. Статті про побут, звичаї, усну народну творчість та історію України регулярно друкувались у щойно створених журналах «Харьковский еженедельник», «Украинский журнал». На популяризацію народознавчих студій працювала потужна університетська друкарня. За 10 перших років свого існування вона видала майже половину друкованої продукції царської Росії. Харків у 30-ті роки став регіональним науковим центром відродження й формування нової української ментальності. Помітним був його вплив і на інші регіони.
На 20-ті роки XIX ст. важливий губернський центр формується навколо Полтави. Центральною фігурою українознавства на Полтавщині став Іван Котляревський Котляревський був неперевершеним знавцем народних одягу, їжі, ігор, музики, звичаїв, обрядів, сімейного, громадського побуту, знань тощо. діяльність управителя полтавської палати державних маєтностей Миколи Арандаренка. Його «Записки о Полтавской губернии» в трьох частинах, видані у Полтаві в 1848, 1849 і 1859 рр., містили цінні відомості з історії Полтавщини, її адмініст-ративного устрою, державних установ, сільського господарства, ремесел, промислів, фольклору, звичаїв, обрядів, казок, приказок.Важливий регіональний центр народознавства склався в Одесі. Тут відкриваються різні заклади, товариства, в роботі яких важливе місце займали народознавчі студії. Серед них ліцей (1817) та інститут східних мов при ньому (1828), міський музей старожитностей (1825). Особливо пожвавилась українознавча робота місцевих аматорів і науковців після створення Товариства сільського господарства Південної Росії (1823) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839).Найпомітнішою фігурою Одеського товариства історії і старожитностей був історик, статистик, економіст, етнограф, публіцист Аполлон Срезневський. Йому належить велика заслуга в збиранні й публікації історичних та етнографічних матеріалів. Він написав тритомну «Историю Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского» (1842, 1846), інші іс-торичні праці, а також розвідки про некрасовнів у Бессарабії, болгарські колонії, життя вірмен у Новоросії тощо. Після відкриття університету значним науковим центром українознавства став Київ. Значну роль у цьому відіграв Максимович, навколо якого гуртувалися вчені й аматори старовини. Українознавча робота в Києві активізувалася після створення у 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора Тимчасової ко-місії для розгляду давніх актів. Вона мала розшукувати в Україні та за її межами документальні матеріали й друкувати їх. У 40-х роках у Києві жив уже тоді відомий своїми народознавчими працями Пантелеймон Куліш. З 1846 р. на кафедрі російської історії Київського університету почав працювати Костомаров. Він підготував, а на-ступного року видав курс лекцій «Славянская мифология», де розкривалися вірування слов’ян. Українознавством займалися Микола Гулак, Іван Посяда та ін. Шевченко й Костомаров виношували ідею створення українського журналу. Багато зробила для становлення українознавства як науки Комісія для опису губерній Київського учбового округу (1851– 1864). Ініціатива створення комісії належала чиновникові для особливих доручень при київському губернаторі Дмитру Журавському. Вперше в історії українознавства комісія організувала й провела ряд спеціальних експедицій з етнографічного вивчення населення у Правобережній і Лівобережній Україні. У 50-х роках цією проблемою займались Опанас Афа-насьєв-Чужбинський, Метлинський, Маркевич та інші члени комісії. Зібрані й опубліковані ними матеріали не втратили свого значення й сьогодні
