Розвиток промислів і сільського господарства, розширення торгівлі позначилися на становищі міст. До середини 40-х років XIX ст. майже 3/4 підприємств належали поміщикам і споруджувалися в селах і містечках, ближче до джерел сировини та підневільної робочої сили. Із початком і розгортанням промислової революції розпочався промисловий розвиток містЗалишаючись осередками адміністративного управління, губернські й повітові міста поступово перетворювалися на центри промисловості й торгівлі. Насамперед таких перетворень зазнали Київ, Харків, Катеринослав, Полтава, Житомир, Чернігів, Єлизаветград, Миколаїв, Одеса, Луцьк, РівнеРіст економічної потужності міст відобразився на збільшенні числа мешканцівЧисло міщан примножували ремісники, купці, промисловці, дрібні торговці та ін Нові забудови оточували бульварами, уздовж магістралей та проспектів, навколо торговельних та ярмаркових майданів насаджували алеї, сквери, виділяли зони зелених масивів, парків, засновували ботанічні сади. У містах першої половини XIX ст. почав розвиватися театр. Вистави «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка та інші стали надзвичайною культурною подією в повсякденному житті міщан, поштовхом до їхнього національного самоусвідомлення. Особливо швидко зростали портові міста: Херсон — порти в нижній течії Дніпра, Миколаїв — біля гирла Південного Бугу. Головним містом морської торгівлі стала Одеса. У 1817 р. Одеса була проголошена на З0 років відкритим, вільним портом. Це означало, що до міста дозволялося безмитне ввезення іноземних товарів і безмитний їх продаж. Південні міста ставали також центрами військової промисловості. Так, у Херсоні з кінця XVIII ст. діяв ливарний завод, де відливалися гармати та ядра для морського флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи, на яких будували військові й торговельні кораблі.Імперська політика російської монархії щодо України призвела до заселення міст переважно неукраїнцями: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками й торговцями, представниками багатьох інших національностей. На Правобережжі ще від часів Речі Посполитої в містах проживало багато поляків. Через це частка українців у міському населенні поступово зменшувалася. Однією з яскравих ознак того часу став розвиток внутрішньої торгівлі. Це було пов'язано з відходом української економіки від натурального господарства, усе більшим розгортанням товарно-грошових відносин, посиленням спеціалізації окремих територій, розвитком промисловості й ростом міст.Жваво розвивалася щоденна торгівля в численних постійних міських крамницях. Потреби невеликих місцевих ринків задовольняли що недільні торги та базари, на яких велася роздрібна торгівля один-два рази на тиждень Проте найістотніший вплив на економіку справляли ярмарки, на яких відбувалася оптова (гуртова) торгівля. Протягом першої половини XIX ст. Україна перетворилася на один із найбільших центрів ярмаркової торгівлі Східної Європи. Це було зумовлено розвитком української промисловості, сільського господарства, а також зручним географічним становищем. Україна знаходилася на перехресті торговельних шляхів Східної Європи. Важливу роль у формуванні національного ринку відігравали й чумаки. Чумацтво із селянського промислу виросло до водночас вагомої торгової та транспортної складової українського національного ринку. Чумаки купували випарену й кам'яну сіль у Криму, Бессарабії, Бахмацькому і Слов'яносербському повітах, сушену, в'ялену й солену рибу на Дону, Волзі, Азовському й Чорноморському узбережжях, а звідти розвозили й продавали все це в Україні та в багатьох місцевостях Росії. Вони почали торгувати також різними сільськогосподарськими продуктами, промисловими виробами й будівельними матеріалами: хлібом, медом, воском, цукром, дьогтем, смолою, прядивом, горілкою, кам'яним вугіллям, крейдою, алебастром тощо. Торгуючи, чумаки перевозили величезну кількість товарів на далекі відстані.До Росії вивозилася сільськогосподарська продукція: пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, мед, тютюн, продукти харчування, а також сировина для російської промисловості — тонкорунна і проста вовна, пряжа, сирі шкіри, коні, вівці, свині та велика рогата худоба, птиця, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, свіжа, сушена й солена риба. На початку XIX ст. через Одеський порт вивозилися товари переважно з Поділля, Київщини, Волині й Херсонщини, через Таганрозький — із Катеринославщини, через Бердянський та Маріупольський порти — із Таври та південно-східної Катеринославщини.Головною статтею експортування з України були зернові культури, особливо пшениця. Вона становила 90 % від зернового експорту імперії. Український хліб продавався в Туреччину, Грецію, Італію, Францію, Англію. Разом із ним з України експортували насіння льону, конопляне прядиво, тютюн, вовну, шкіру, смушки, олію, смалець, щетину, худобу, птицю, мед, віск, рибу та іншу сільськогосподарську продукцію. Крім того, в Австрію, Пруссію, Царство Польське, Молдову успішно продавали худобу.
Із-за кордону в українські порти ввозили переважно речі та продукти: вишукані меблі, дорогий одяг, взуття, вина, какао, каву, тютюн, чай, прянощі, тропічні фрукти й овочі. Із початком промислової революції через чорноморські порти надходила техніка: парові двигуни, машини, фабрично-заводське устаткування.
