У нашій вітчизняній літературі традиційно склалась точка зору, згідно з якою початок українського національного відродження пов'язувався з появою «Енеїди» І. Котляревського (1798 p.), який першим увів українську народну мову до літератури, а також з його послідовниками Г. Квіткою-Основ'яненком та Харківським гуртком літераторів. Науковою базою, що стимулювала їх зусилля, був Харківський університет, навколо якого згуртувались кращі представники української науки та культури.Національно-культурне відродження в Галичині пов'язувалося з М. Шашкевичем, який майже .через сорок років після появи «Енєїди» видав разом з однодумцями по гуртку «Руська трійця» альманах «Русалка Дністровая», започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і національний ренесанс.
Сучасні дослідники українського національно-культурного відродження вважають, що у Східній Україні воно почалося на два-три десятки років раніше від появи «Енеї- У* ди», в останній чверті XVIII ст. На думку визначного українського історика Д. Дорошенка, джерела українського національно-культурного відродження треба шукати насамперед у пробудженні української народності та збереженні історичної традиції. Дана традиція збереглася в Гетьманщині та у Слобідській Україні. Як відомо, Лівобережна Україна мала політичну і культурну автономію. Це сприяло тому, що саме тут відроджувалася національна культура, зокрема література і народна поезія.
Другим чинником українського національного відродження була ідея народності, яка зародилася у другій половині XVIII ст. на Заході. Зацікавлення історичним минулим народу стало одним із головних елементів українського романтизму, який розвивався у загальноєвропейському та слов'янському руслі.Одночасно слід зауважити, що шляхта та дворянство України у XVIII ст. ще не усвідомлювали і недооцінювали краси й багатства народної мови.
Цікаві думки з приводу генези українського національно-культурного відродження XIX ст. висловив один з представників нової української історіографії І. Лисяк-Руд-ницький, який вважає, що цей процес тривав 130 років — від кінця козацької держави до першої світової війни. Усю добу національно-культурного відродження на Україні кінця XVIII—початку XIX ст. він ділить на три основні періоди: перший — шляхетський або дворянський (1780— 3840 pp.); другий — народницький (1840—1880 pp.); третій — модерністський (1890—1914 pp.) Перший період українського національно-культурного відродження пов'язаний з культурно-просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Другий період бере свій початок від виступу на суспільно-політичній арені у 40-х роках Т. Ґ. Шевченка й триває до кінця 80-х років XIX ст. На даному етапі провідне місце у суспільному житті займає демократична інтелігенція, яка своєю метою ставить «служіння народові».
На третьому етапі свого генезису український національно-культурний рух проникає у середовище народних мас. Він триває аж до початку першої світової війни, яка в історії модерного українства відкриває нову епоху. Вищенаведену періодизацію національно-культурного відродження, що спиралась на події Наддніпрянської України, на думку І. Лисяка-Рудницького, можна по"ширити й на Галичину. Першому періодові тут відповідає доба гегемоііії греко-католицького духовенства, яке в перших десятиліттях XIX ст. започаткувало добу відродження. На другому виникає типове галицьке народництво. Третій період характеризується започаткуванням нової доби напередодні й під час першої світової війни.Таким чином, паралелізм історичних процесів на ниві національно-культурного відродження у Східній та Західній Україні свідчить про внутрішню єдність українців XIX ст.