За істориком мирославом Грохом, кожен національновизвольний рух має три фази: фтнографічний (романтичний), академічний (науковий), політичний (партійний).На першому етапі лідери національного руху мають завдання ствердити на підставі зібраного етнографічного й фольклорного матеріалу існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють один народ від іншого. На другому етапі лідери національного руху обґрунтовують наукові підстави існування нації, її «споконвічності».На третьому етапі національна еліта, що формується завдяки середній і вищий школі, проголошує політичний етап національного руху. Український національний рух пережив перелічені етапи, які припадають на певні хронологічні періоди. Перший етап розпочинається від виходу першої книжки народною мовою – «енеїди» І. Котляревського – та початку збирання етнографічного матеріалу й публікації етногрфічних збірників м. цертелєва, З. доленга-Ходаковського та м. максимовича. але головною фазою першого періоду треба вважати вихід у світ в 1837 р. альманаху м. Шашкевича, а. Вагилевича і я. Головацького «Русалки дністрової», 1840 р. «Кобзаря» т. Шевченка та діяльність у 1846–1847 рр. Кирило-мефодіївського братства» в Києві. Другий етап визвольного руху, академічний (українофільський), можна розпочати від заснування археографічної комісії – прообразу найвищої наукової дослідної інституції україни – у 1853 р. та заснування перших українських громад у Петербурзі та Києві і діяльності київських хлопоманів – студентів університету св. Володимира В. антоновича, т. Рильського і К. Михальчука в 1859 – на початку 1860-х рр. На другий період припадають перші офіційні репресії проти українського руху й сумнозвісні Валуєвський та емський циркуляри 1863 та 1876 рр. Завершився цей етап спробою пошуку контакту з діячами народовського руху в Галичині, впровадження в життя політики «Галицького П’ємонту» та угоди з поляками – політики «нової ери», яка дала змогу здобути перші політичні успіхи і знаменувала собою кінець москвофільського панування в Західній україні.Від початку 90-х рр. доречно вести мову про третій – політичний (український) – етап національно-визвольного руху. його початковою датою слід уважати створення Русько-української радикальної партії (РуРП) в Галичині й політичний трактат юліана Бачинського «україна іррідента», а також виникнення в Наддніпрянщині у 1893 р. «Братства тарасівців» – першої самостійницької організації у Великій україні. етапними роками для третього періоду треба вважати 1899–1900 рр., коли було написано «Самостійну україну» миколи міхновського – програмний документ Революційної української партії (РуП), першої масової політичної партії в Наддніпрянщині та створено українську національно-демократичну партію (уНдП) в Західній україні – провідну політичну силу галицьких українців до Першої світової війни. Завершенням третього етапу стала українська революція 1917–1921 рр., в результаті якої постали українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка, що об’єдналися 22 січня 1919 року в єдину уНР–ЗуНР.
