Етика ненасильства - це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л.Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості. Більшість людей почувають тяжкість свого положення і вживають для рятування себе - насильство одних людей над іншими. На думку Толстого, головна помилка авторів політичних вчень, які привели до тяжкого положення, у тому, що вони вважають за можливе за допомогою насильства з'єднати людей так, щоб вони всі, не противлячись, підкорилися тому самому устрою життя. "Усяке насильство полягає в тому, щоб одні люди під погрозою страждань чи смерті змушують інших людей робити те, чого не хочуть ті, кого насилують". Отже, насильство не є засіб розв’язання конфліктів і протиріч: воно нічого не створює, а тільки руйнує. Той, хто відповідає злом на зло, множить страждання, підсилює нещастя, але не рятує від них ні себе, ні інших. М. Ганді, борець за незалежність Індії, мріяв знайти волю мирними засобами. Основним для Ганді став принцип ненасильства, що припускає двох форм боротьби: неспівробітництво і цивільна непокора. Ці погляди знайшли відображення в його роботі "Моя віра в ненасильство". "Я знайшов, - пише Ганді, - що життя існує серед руйнування і, отже, повинний існувати закон більш високий, чим закон руйнування. Де б вам ні протистояв опонент, скоряйте його любов'ю". Тільки вставши на шлях самообмеження і дисципліни, можна досягти бажаного результату. "Поки немає щирої підтримки з боку розуму, одне лише зовнішнє дотримання буде тільки маскою, шкідливої як для самої людини, так і для інших. Досконалість стану досягається, тільки коли розум, тіло і мова знаходяться в згоді . Ненасильство - зброя сильних. ". Обстоюючи еволюційний, мирний шлях громадського прогресу, М. Драгоманов зазначав, що українська народність не повинна зрікатися свого панування. Вищою цінністю, з його огляду, є людина, а вищим критерієм, згідно з яким мають поціновуватися міжлюдські та міжнаціональні взаємини, є ідея справедливості, яку може досягти вільна особистість". Необхідною умовою досягнення цієї мети він вважав поширення освіти, що має забезпечити усвідомлення людиною себе вільною особистістю, розуміння нею того, що служіння справедливості є її земним покликанням. Щиро переймаючись долею українського народу, М. Драгоманов мріяв про поступ людства, який він пов'язував із специфічно інтерпретованим соціалізмом — організацією громад і їх федерацій на засадах спільної власності.
