Виділення у спілкуванні безособової (етикетної, функціональної) і особистої форм мало метою підкреслити обмеженість функціонального спілкування й показати, що етикетна регуляція не здатна передати всю палітру моральних спонукань і взаємостосунків людей. Саме особисте (міжособисте) спілкування є однією з форм функціонування моральності. Моральна цінність міжособистого спілкування проявляється у ставленні особи до іншої як цінності людини, визнання її значущості, довірі й повазі, її бажання творити добро, дарувати щастя їй, допустити у свій внутрішній світ. Така орієнтація і спрямованість, як правило, реалізується у стосунках товариства, дружби, любові, що виступають справжньою мірою гуманності, порядності, людяності. Товариськість — це міжособисті стосунки, які базуються на єдності інтересів у спільній діяльності і передбачають єдність мети, відповідну рівність, подібність життєвих поглядів. Спільна діяльність - суттєва риса товариськості, спільні інтереси викликають потребу спілкування, надають емоційного забарвлення стосункам, передбачають взаємодопомогу, солідарність, підтримку. Товариські стосунки — один із виявів принципу колективізму, забезпечують особі взаємоповагу, довіру, моральну і психологічну захищеність, будуються за правилом не ущемляти інтересів один одного і не залишатись байдужим до недоліків своїх і чужих. У кінці XVI — початку XVII ст. англійський поет, учений Джозеф Аддисон говорив: «Дружба в світі часто не більше як єднання з метою задоволення якогось порока або спілкування заради якоїсь розваги, насолоди. Найменше шутлива, найбільше скромна дружба часто найбільш корисна. Тому завжди людина хотіла б сприймати друга не в міру старанним». Тоді ж англійський філософ Френсіс Бекон підкреслював: «Сердечна дружба вкрай така в сучасному світі, особливо рівними, а між іншим дружба більше прославлялась. Якщо ж така висока дружба існує не тільки між вищим і нижчими тому, що добробут одного залежить від другого». А стародавній китайський мудрець Конфуцій попереджав: «А не засліплює тебе ні дружба напевно недоліків твого друга, ні половину стосовно добрих якостей твого ворога». Справді дружба базується на особистій симпатії, безкорисливості, довірі, відвертості, взаєморозумінні, духовній близькості, передбачає взаємодопомогу і навіть жертовність, можлива між вільними, незалежними індивідами, які визнають власну рівність. Дружні стосунки потенційно цінні, оскільки дають упевненість у своїй значимості для іншого й надію на взаємопорозуміння, співпереживання, взаємодопомогу, співчуття, милосердя, внутрішню емоційну прихильність, співзвучність інтересів. Моральний сенс дружби полягає в її самоцінності, Дружба сама собою благо, оскільки пов'язана з глибоким та інтимним ставленням друзів, взаємоввічливістю і надає психологічний комфорт та задоволення життям. Дружба з товариськістю є одним із механізмів соціальної інтеграції. Відомий французький математик, філософ Блез Паскаль, який боровся з єзуїтами, з насиллям і деспотизмом, говорив, що розумна людина любить не тому, що це їй вигідно, а тому, що вона в самій любові знаходить щастя. А Франческо Петрарка підкреслював: «Уміти висловлювати, наскільки любиш, означає мало любити». Відомий письменник Віктор Гюго вказував, що любов як дерево, вона виростає сама собою, пускає глибоко коріння в усе нашу істоти і нерідко продовжує зеленіти і квітнути навіть на руїнах нашого серця. У кого нема любові, у того нічого немає. Любов, що бажає бути тільки духовною, стає тінню, якщо ж вона позбавлена духовного начала, то вона непристойна. Любов визначається як істинне морально-естетичне почуття, що базується на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії до об'єкта любові, цілеспрямованій прихильності, безкорисному і самовідданому прагненні до нього. Моральна цінність любові полягає в її здатності мобілізувати всі сили особистості, збуджувати у ній творчу енергію, формувати і розвивати у неї духовність. Це величезна сила, що може викликати до життя глибинний, прихований потенціал, душевну щедрість, спричиняти моральне піднесення, надавати особливого сенсу існуванню індивіда, переживати відчуття повного життя, щастя. Моральне в любові виражає багатство й красу людських почуттів, пронизує зв'язки особистості з іншими людьми. Любов як і дружба є основою шлюбно-сімейних стосунків. Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність є суттєвими оцінками людського почуття любові (кохання). Відомий польський письменник Генріх Сенкевич говорив, що в світі зла, дурниць, невпевненості і сумнівів, що називається існуванням, і одна річ, для якої ще варто жити і яка, безперечно, сильна, як смерть: це — любов. Життя виробило загальні моральні вимоги в коханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і виступає покажчиком рівня її духовного багатства; бачити в коханому друга і розуміти, що без дружби не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бути гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках. Адже Лев Толстой говорив, що любов є саме життя, але не життя не розумне, страждання і помираюче, а життя блаженне і безпечне. Отже, моральна цінність товариських, дружніх, любовних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.
