«Добро» є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні. У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій «добро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, іх ставлення до природи. Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв´язку з ідеалом суспільства і особистості. На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі, а в натуральному вияві. Людині постійно доводиться вдаватися до категорій «добро» і «зло», оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. За словами В. Соловйова, щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це будуть лише механічною дією. В історії людства відомо немало подій і фактів, коли хибні уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквізиція, фашизм). Тому з´ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою. З розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи — моральний абсолютизм і моральний релятивізм. 1. Поняття «добро», яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією. Однак жодна наука не може обійтися без гранично загальних для неї понять. Зрозуміло, що вони гранично абстрактні, бідні за змістом, тобто в них мислиться мінімальна кількість ознак (згідно із законом зворотного відношення змісту і обсягу понять: чим ширший обсяг поняття, тим бідніший його зміст, і навпаки). Проте саме завдяки абстрактності гранично загальних понять (категорій) вони набувають здатності охопити будь-яку, навіть нескінченну множину предметів і явищ. Це стосується й поняття «добро». До речі, поняття «цінність», «благо» є загальнішими і, відповідно, абстрактнішими, проте ніхто не називає їх беззмістовними абстракціями. 2. Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката (логічного присудка), і спроби поміняти місцями суб´єкт і предикат закінчуються невдачею. А щоб визначити будь-яке поняття, треба поставити його на місце суб´єкта. Однак це надумана проблема, оскільки жодна наука не вдається до таких визначень хоча б тому, що це породжує помилку «зачароване коло». Розкриваючи зміст поняття «добро», треба вдатися або до визначення через найближчий рід і видову відмінність, або до філософського визначення. Родовим щодо нього є поняття «благо», «цінність», «належне». Зосередившись на відповідному родовому понятті (наприклад, «цінність»), необхідно вказати й на видову відмінність. У цьому разі — на те, чим добро відрізняється від інших цінностей: «Добро — це найвища, абсолютна вселюдська цінність». Вдаючись до філософського визначення, поняття «добро» зіставляють із протилежним йому поняттям — «зло», що дає змогу з´ясувати деякі їх суттєві ознаки і сутність моралі загалом. 3. Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття «добро». Проте це не є винятком. Наука завжди має справу з багатоманітністю досліджуваних явищ, яку прагне спершу звести до «одноманітності» шляхом виявлення в них спільних істотних властивостей. Внаслідок цього утворюється відповідне поняття (наприклад, у понятті «людина» мисляться лише ознаки, характерні для людей всіх епох і народів). Наступним кроком пізнання є виявлення відмінностей, модифікацій «одноманітного», чого досягають за допомогою логічної операції поділу, зокрема класифікації. Це стосується й понять «добро» і «зло». Спершу в усіх його виявах виокремлюють спільні властивості, що й фіксується у визначенні добра. Потім шукають його модифікації, різновиди, вияви, що сприяє конкретизації поняття «добро». Щодо «невичерпної застосовуваності» поняття «добро», то наука уникає двозначності чи багатозначності. З цією метою за кожним терміном закріплюється тільки одне наукове поняття з чітко визначеним змістом і окресленим обсягом. Так, терміном «добро» в етиці позначають лише навмисні вільні дії людини, тобто вчинки. Природні і будь-які стихійні події і явища, що мають позитивні, добрі наслідки для людини, перебувають поза сферою добра в його моральному й етичному значеннях. Хоча їх можна розглядати як вияви блага. Терміном «добро» позначають як ті цінності, що задовольняють локальні потреби людини (насамперед практично-утилітарні), так і абсолютні вселюдські цінності. Йдеться про позаморальний і моральний смисли добра. До того ж під терміном «добро» розуміють не просто вільні вчинки, а лише свідомо зіставлені з гуманістичним ідеалом дії. Різновиди, вияви добра позначають відповідними термінами. Наприклад, позитивні моральні якості людини, які виявляються в її здатності й готовності робити добро, називають доброчесностями, або чеснотами. 4. Люди, мовляв, різняться між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх (це ще стверджували софісти і скептики). Певна річ, люди по-різному розуміють добро, та головне, що для кожної людини воно є (має бути) саме добром. В іншому разі вона буде нездатною адекватно орієнтуватись у сфері моральних цінностей. 5. Відсутність достатніх підстав, щоб вважати добро або об´єктивною властивістю буття, або суб´єктивним станом психіки людини, оскільки неможливо встановити, де воно існує, локалізується, де його шукати — у предметах і явищах об´єктивного світу чи в душі. На цій основі виникають сумніви, чи існує воно саме по собі, безвідносно до зла, взагалі. Цю точку зору теж можна спростувати. Відомо, що питання про природу добра і зла перебуває в нерозривному зв´язку з проблемою природи і сутності моралі. Якщо добро вважати продуктом суб´єктивної точки зору (індивідуальної, групової), то можна зробити висновок, що мораль є фікцією (лат. fictio — вигадка), яка не має об´єктивного змісту і значення.
