Мета є однією зі складових поведінки і свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачуваність результату її діяльності і шляхи його досягнення з використанням відповідних засобів. Це і своєрідний засіб інтеграції дій людини, адже завдяки меті вони набувають певної послідовності, системності, стають своєрідним проектом діяльності людини, що визначає характер і системну впорядкованість її різних актів і операцій. Під час досягнення мети відбувається процес переборення суперечності між реальною життєвою ситуацією і метою як прогнозованим результатом діяльності людини. Інтегральну функцію мети визнають не всі мислителі. Наприклад, В. Вундт переконаний, що між нею і результатами є суттєві розбіжності. Проблема співвідношення мети і засобів її досягнення існує споконвіку. А міркування про те, що прогрес матеріальної і духовної культури спрямований проти людини, були відомі в різні часи. Факти іноді свідчать, що реалізація добрих намірів призводить до результатів, які є моральним злом. Натомість зло, низькі мотиви діяльності, як зазначають деякі мислителі, можуть бути і рушійною силою суспільного прогресу. У сфері моралі цей парадокс постає як суперечливість між цілями і засобами: висока мета досягається аморальними засобами. Така історична практика живила висновок, що задля досягнення високої мети виправданим є використання будь-яких засобів (макіавеллізм): обману, наклепів, жорстокості тощо. Противники макіавеллізму категорично стверджують, що висока мета має досягатися високоморальними засобами. Досвід підтверджує, що застосування негуманних засобів спотворює най гуманніші цілі.
