“Філософія серця” в українській культурній традиції Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність у світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії, є “філософія серця”. Найбільш яскраве відбраження вона знайшла у Григорія Сковороди та філософії Памфіла Юркевича. Памфіл Юркевич, зокрема, відводить серцю особливе місце в своїх філософських пошуках, вважаючи його осередком усіх сутнісних сил людини. “Філософія серця” з'являється як філософська основа українського романтизму та знаходить своє відображення у працях Михайла Максимовича, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. Чимало дослідників розглядали проблему “філософії серця” та її місце в філософії та культурі України. Так, І.Бичко, говорячи про “кордоцентризм” вітчизняної філософії, наголошував на ментальній співзвучності української та європейської філософської традиції. Н.Кохан визначає “філософію серця” як парадигму українського менталітету. Дуже багато наукових робіт присвячено розгляду “філософії серця” П.Юркевича. Його філософсько-етичній концепції присвячені статті О.Шинкаренко, М.Громова, С.Вільчинської, М.Лука, Р.Пітча, С.Ярмуся, Л.Кострюкової, М.Запорожця. Українська романтична елегія й кордоцентризм: деякі аспекти взаємопроникнення Елегія в українській поетичній традиції чи не найбільш адекватно відбиває душевний склад і менталітет українського народу. Справді, вітчизняна елегія має суто національне коріння. По-перше, життєдайним джерелом елегійної поезії стала народна пісня, пронизана смутком та тугою від життєвих негод, глибокими і щирими почуттями любові, розмірковуваннями про долю простої людини. По-друге, шляхи розвитку елегії, її еволюція так чи інакше визначалися історією країни, а українська дійсність, наповнена драматичними політичними, релігійними та культурними подіями, була нестабільна складна й трагічна. Митцям і на думку не спадало зображувати вигадані події неіснуючих героїв та оспівувати надумані почуття. В українців елегія чи не “найнаціональніша” форма художньо-поетичного мислення, яка в протягом багатьох століть перебуває в епіцентрі ідейно-естетичних пошуків художньої свідомості, що й зумовлює постійний інтерес літературознавців до цього жанру. “Національне естетичне обличчя” елегії передусім визначається її світоглядною основою – кордоцентризмом, що відображає специфіку ментальної свідомості українців, яким притаманні надмірна розчуленість, сердечність, релігійність, мрійливість та задумливість. Уміння серцем жити вважається однією з кращих рис менталітету українського народу. Теоретичне обґрунтування філософії серця, яка трактує серце як центр людського буття, в Україні започатковує К. Транквіліон-Ставровецький, розвиває Г. Сковорода, а в ХІХ столітті – Т. Шевченко, П. Куліш, П. Юркевич та інші. За їх вченням, серце – не тільки носій та оберіг усіх тілесних сил людини, а й центр душевного й духовного життя українців. У серці народжується й зачинається рішучість людини на ті чи інші вчинки, у ньому виникають різноманітні наміри і бажання, воно є осереддям волі й почуттів. І насамкінець, серце – осереддя морального життя українців. У серці з’єднуються усі їх моральні стани. Воно – початок усього доброго і злого у словах, думках і вчинках українців. Відтак серце становить значну частину нашого єства, це скрижаль, на якій викарбуваний природний моральний закон. “В серці людини знаходиться основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають особливості, в якій виражається саме її душа, а не інша, і набувають такого особистого, приватно-визначеного спрямування, за силою якого вони суть прояву не загальної духовної істоти, а окремої живої справді існуючої людини”. Про вплив “філософії серця” на розвиток української літератури йдеться у багатьох працях українських вчених, зокрема Д. Чижевського, Т. Бовсунівської, А. Калюжного, Т. Закидальського. Як відомо, у центрі елегійного жанру екзистенціальні проблеми людини. Елегія - це “ліричний твір медитативного характеру, журливої тональності, поетична сюжетна основа якого – емоційна реакція суб’єкта на певні події, ситуацію, психічні імпульси (почуте, згадане, пережите) чи конкретний душевний стан ліричного “Я”, яке охоплене меланхолією, смутком, навіть стражданням”. А кордоцентризмові властиві саме виразні емоційні форми та зв’язок ентузіастичних настанов з чуттєвою сферою. Ми спробуємо на рівні образної системи простежити зв’язок української елегійної поезії з філософією серця та її вплив на еволюцію жанру.
