В своїх філософських навчаннях філософи розкрили особливості національного бачення світу і його сприйняття Вже філософське знання періоду Київської Русі характеризується етично-філософсько-теологічним синкретизмом.. моральність має духовні корені, тобто отримана у формі одкровення людиною, готовою до такого сприйняття духовних дарів. Етичні заповіді мають духовне, а не досвідчено-матеріальне походження, духовність є скелетом моральності, яка є досвідом використовування. Людство в цілому в особі його філософії, науки і культури дозріло до того, щоб перейти на більш високий рівень духовності, підійшло до порогу сприйняття більш високої моральності, заснованої на любові, а не на страху. Релігія зумовило її вплив на всі сфери духовного життя, у тому числі на філософське мислення і шукання.. В християнській ідеології людина звертається до етичної відповідальності, він повинен зробити свій свідомий вибір між двома силами, його життя причетне до світового універсуму, Бога, його доля стає частиною світової долі. моральності знайшли своє віддзеркалення у власних працях українських мислителів періоду Київської Русі. Уявлення про етичний ідеал християнина було розвинуто в творах агеографічного жанру (житіях і легендах святих). Божественне розуміння моральності виявляється у ряді оригінальних творів: "Києво-печерському патеріке" (початок ХІІІ ст.), спадщині Феодосія Печерського, "Посланні" київського митрополита Никифора, "Повчанні" Володимира МоноМаха і ін. Всі вони неодноразово указували на божественне походження моральних норм і правил, про причетність людини до Бога, про норми християнського аскетизму, дотримання яких дозволяє людині наблизитися до Бога. Таким представлен збірний образ - ідеал печерського святого в "Києво-печерському патерике". Безперечний пріоритет духовного над матеріальним, направленого на небесне, і визначення земного як сьогохвилинного, зумовили особливості моральних представлень києво-печерського іночества. Життя земне для них - своєрідна слухняність, дана ченцю Богом для того, щоб він зміг проявити відданість і причетність вищому духовному початку. Не життя, а смерть після гідного чернецтва, стають вищою цінністю і вищою реальністю для людини: перед смертю нівелюється цінність всіх життєвих устремлінь і бажань: "як би прийти, з'явитися перед лицем Бога і віч-на-віч спілкуватися з ним в молитві. Тут на Землі і скорбота і недуга на малий час, а там радість і весілля, де немає ні печалі, ні стриманості, але життя нескінченне". Духом християнської моралі написані твори митрополита Іларіона, єпископа Кирила Туровського, митрополита Климентія Смолятіча
