Ф.-В. Ніцше категорично виступав проти сучасної йому європейської моралі. Філософ повинен бути чесним перед собою, мати "злу" совість, не схилятися перед авторитетами, виявляти героїзм мислі. Філософ нічого не повинен брати на віру, йому слід підозріло ставитися до дійсності, зривати маски з освячених ідеалів, не лякатися світу, який при цьому йому відкриється, не боятися бути незрозумілим і відкинутим ображеними обивателями. Насамперед він має відмовитися від морального тлумачення світу, яке панує в традиційній філософії і теології. Різновиди моралі за Ф.-В. Ніцше: Мораль аристократів — це «мораль переваги», одвічна, природна, самодостатня. Основою аристократичної моралі є «воля до влади». Вона — вища будь-яких норм життя і поведінки людей, зокрема нормативних настанов релігії і сучасної моралі. Суб'єктом є надлюдина, яку характеризує вроджене благородство, гармонійність, органічне поєднання фізичної досконалості і духовного багатства. Благородна людина навіть ворога вимагає гідного. Мораль рабів сформувалася під впливом античної філософії та християнської релігії і втілилась у численних аскетичних церковно-доброчинних, соціалістичних та інших концепціях людської солідарності. В Європі, за його переконаннями, панує мораль рабів. Ознаки: — захищає інтереси стада, суспільства, а не особистості, тому вона є стадною, спрямованою передусім на підтримку слабких, хворих, жебраків, невдах; — дотримуючись цієї моралі, людина погоджується бути маленькою, жалюгідною, нікчемною; — вона спричиняє роздвоєння людини, навіює їй почуття невдоволення собою, вини і прирікає на постійні сумніви, нерішучість, муки; — завжди фальшива, лицемірна. Етапи розвитку моралі: Перший етап розвитку моралі є доморальним (цінність вчинку визначалася цілковито його наслідком), другий — моральним (критерієм цінності вчинку вважали характер наміру), третій — позаморальним (йому властиві стосунки, вчинки, зумовлені не намірами, а чимось глибшим, ґрунтовнішим, стосовно чого наміри є зовнішнім виявом). Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо. Досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою і всіма нестійкими креатурами з ослабленою волею. Ця надлюдина нічого власне надлюдського в собі не містить. Вона — суверенний, автономний індивід, сильна особистість. Ф.-В. Ніцше здійснив у філософії поворот від раціоналістичної метафізики до ціннісних проблем, зробив особливим предметом своєї уваги дорефлексивну свідомість, вказав на ті тенденції в суспільстві і сформулював ті проблеми (свободи, творчості, відповідальності тощо), які стануть активно досліджуватися філософією XX ст.
