Середньовічна європейська етика — від занепаду Римської імперії до зародження капіталізму (XV ст.) — формувалася в умовах панування християнської ідеології. Філософське життя було лише у монастирях, де воно перепліталося з теологією (сукупністю релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що ґрунтуються на текстах). Античні концепції моралі були неприйнятними для християнства передусім тому, що розуму в них відводилась істотна роль. У християнській етиці на перше місце виходить релігійна віра. Раннє християнство постало як космополітична релігія принижених мас, які об´єднувались задля того, щоб вижити, у християнські общини не за національною чи територіальною належністю, а за класовою ознакою. Воно було ідеологією низів, що протистояла світовому злу, яке, на їх думку, уособлювала Римська імперія з її бюрократичною машиною. Згодом християнська етика визнала класове суспільство, і принцип любові набув вселюдського характеру. В епоху середньовіччя мораль зрослася з релігією, а наука про мораль (етика) — з теологією. Етика Августина Аврелія Видатний діяч християнської церкви Августин Аврелій (354—430) за свої заслуги був названий Блаженним (святим). Тридцятитрирічним прийняв християнство і розпочав роботу зі створення оригінального вчення, вибудовуючи його на вірі у святість Біблії. Для Августина Бог є абсолютною творчою силою, вищим благом, блаженством, справедливістю, моральним законом. Августин не заперечував земних благ для людини, але вважав їх другорядними. Він різко протиставляв земне і небесне. Зло як субстанції (за Августином) не існує. Воно є відсутністю добра, відступом від нього, помилкою, дефектом, порушенням людиною ієрархії цінностей. Загалом Августин виокремив три види гріхів (похоті): - похіть плоті (потяг до чуттєвих насолод); - похіть гордині (жадоба самоутвердження через різні види діяльності); - похіть очей (потяг до пізнання доступних лише Богу таємниць); Етика Августина містить численні суперечності, основною з яких є несумісність людської моралі з визнанням божественної благодаті. Отже, етиці Августина Аврелія був властивий провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога) і фаталізм. Етика Фоми Аквінського Фома Аквінський (1225 – 1274) започаткував напрям томізму (напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентом до прав розуму і здорового глузду). Етичні погляди Аквінського розвинула і конкретизувала сучасна філософія неотомізму, який ґрунтується на ідеї гармонії віри і розуму, які за правильного підходу доповнюють одне одного. Представники етики Середньовіччя: Оріген, Квінт Септимій Флорес Тертуліан, Григорій Богослов, Ансельм Кентерберійський, Іоанн Росцелін, П´єр Абеляр, Альберт Великий, Іоанн Дуне Скот. Отже, найхарактернішою ознакою етики середньовіччя є теоцентризм — принцип, за яким Бог проголошується началом і центром Всесвіту, що обумовлює буття і смисл існування всього живого, передусім людини.
