Матеріальному світу давньоіндійська філософія приділяла значно менше уваги, вважаючи його предмети і явища мінливими, неістинними, своєрідним міражем. У центрі уваги етичних учень Давньої Індії була людина, її психіка, моральні аспекти буття. В історії культури морального та духовного життя країни особливо важливими є ранній (ведичний) період, коли створювалися священні книги давньоіндійської (ведичної) релігії — Веди, а також період, упродовж якого сформувалися основні релігійно-філософські школи (розпочався у І тис. до н. е.) — санкх'я, веданта, йога, джайнізм, буддизм, чарвака, локаята. Веданта — одна із ортодоксальних філософських шкіл. Мета пізнання, за ведантою, полягає у звільненні від хибних уявлень про світ і людину, осягнення істини, яку уособлює Брахман. Моральна мета — в очищенні, звільненні від пристрастей, хибних схильностей, насамперед від семи гріхів (пияцтва, сварливості, порушення прав власності та ін.) і в поверненні в лоно Брахмана. Моральні критерії веданти сповідує і релігійно-філософська школа йоги. Йога — вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану "звільнення" свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, "блаженства самопізнання. Метою етики йоги є звільнення розуму від усіх хибних уявлень. Правила моральної поведінки йоги сформульовані відповідно до таких засобів, як приборкання (не заподіяння шкоди живому), правдивість у словах і думках, не злодійство, не користолюбство, стриманість почуттів, бажань. Джайнізм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким до тих пір, поки душа "засмічена" тонкою матерією, вона, за законами карми, повинна постійно мандрувати, набуваючи нових існувань, і лише звільнившись від матерії шляхом правильного пізнання й аскетизму, досягає спасіння. Суть правильної поведінки полягає у виконанні п'яти великих обітниць: незашкодження життю, утримання від брехливості, тримання від злодійства, утримання від потурання своїм слабостям, утримання від усіх прив'язаностей. Локаята— давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), Проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування — насолоди. Оригінальним у цьому вченні є визнання індивідуальної природи кожної речі. Несумісні з природою речі спроби вплинути на неї є марними. Різновидом локаяти було матеріалістичне вчення чарвака, яке заперечувало існування Бога і душі (брахмана й атмана), закон карми як основу моральної доцільності існуючого. Згідно з етичними принципами цього вчення реальними є лише страждання і насолода чуттєвим буттям. Визнаючи цінність земного життя людини, воно виправдовувало прагнення зробити його щасливим.
