Сприйняття мистецтва можна розцінювати не як додаток до загальних існуючих теорій, в яких розкривається сутність мистецтва, і не як розрізнені емпіричні факти почуттєвого, соціологічного, психологічного чи якогось іншого характеру, виявлені у взаємозв'язках людської діяльності і .мистецтва, а як самодостатню, науково і методологічно обгрунтовану органічну частину ф'їлософії культури, всезагальних ідей філософської естетики. Стає зрозумілою виняткова важливість підходу до розгляду цієї проблеми з погляду того, що у кінцевому підсумку будь-які зусилля стосовно примноження художніх надбань, цивілізаційних можливостей оцінок всього попереднього художнього досвіду втрачають сенс, якщо руйнується сама мета, якою є умотивована дія естетичної здібності, висока духовна потреба реципієнта, в ролі якого можуть виступати як окремі особи, так і цілі суспільні групи. Досить сказати, що протягом усіх століть розвитку і змін у напрямах художніх процесів, наповнення їх відповідним змістом вирішального значення набували три основних чинники –епоха з усім її детермінізмом і культурно-історичними передумовами, митець та реципієнт.До попередніх зауважень варто додати ще й те, що протягом усієї історії свого існування мистецтво супроводжувалось ідеями художньої міри у сприйнятті і розумінні його: виховання і катарсис (очищення) в аристотелі-вському тлумаченні впливу на людину античної трагедії; утвердження християнської ідеології у сприйнятті мистецтва в епоху середньовічних культових споруд, ікон, обрядових музичних творів; сприйняття мистецтва як засобу формування смаку; сприйняття як «естетичне бачення»; художньо-емоційний контакт; «сугестія».Процес художнього сприйняття в широкому розумінні освоєння мистецьких цінностей за допомогою активної діяльності реципієнта має свої закони, вимагає знання «мови» мистецтва, творчої співпраці, розвинених здібностей і смаку, естетичного досвіду і психологічної зосередженості на об'єкті сприйняття. Не менш важливими є володіння концептуально-історичним підходом у сприйнятті та оцінці художніх явищ, здатність людини вдосконалювати власну почуттєву культуру, підвищувати рівень естетичного судження.Художнє сприйняття характеризується загальними закономірностями сприйняття як відображення предметів і явищ у сукупності всіх їхніх властивостей і частин при безпосередньому впливі на органи чуттів. Найважливіші особливості сприйняття – чуттєва безпосередність, цілісність, усвідомленість, «переживання предмета» –є неодмінними в художньому сприйнятті. Останнє вимагає відповідних навичок і розвитку здібностей, воно залежить від психологічних та деяких інших, в тому числі соціальних, морально окреслених, передумов.