Сама по собі проблема функцій мистецтва — це розгорнута широко, за простором і часом, життєдіяльність суспільства в сфері художньої культури. Мистецтво, як і будь-яка інша суспільна форма свідомості, здійснює певне своє призначення у відповідності з його специфічними можливостями, зумовленими як багатством життєдіяльності людини, так і видовими засобами художнього відображення. Функція мистецтва багатогалузева за різновидами своєї дієвості в різних сферах буття; вона історично змінювана в онтологічному значенні з огляду на існуючі соціолого-мистецтвознавчі, філософські та естетичні її концепції. Розгляд функцій мистецтва — це також одне із можливих пізнань його сутності.

Мистецтво виникло і функціонувало на певному історичному етапі (верхній палеоліт) як строго діюча соціальна система, хоч звернене воно було до досвіду і формування здібності окремого індивіда. Відображаючи дійсність специфічним художньо-узагальнюючим способом, мистецтво перетворює і пізнає її. В найширшому розумінні ми не погрішимо проти істини, стверджуючи, що пізнання в мистецтві — одна з універсальних і соціально значущих функцій. Пізнавальна функція мистецтва реалізує себе в інших, доступних лише йому формах. До того ж більш проникливих, які сягають глибинних таємниць людської психіки. Кожне нове явище в мистецтві — це явище художнього відкриття. Його функціональні можливості щодо цього безмежні. Кожен з видів мистецтва пізнає світ і історію лише з властивою йому (архітектура, музика, театр, література) художньо-мовною здатністю і способом вираження часу. Щоправда, література в цьому відношенні традиційно виділялась як найбільш незалежний щодо своїх пізнавальних, концептуально-аналітичних можливостей вид мистецтва. Про те, що функція мистецтва не була статичною, раз і назавжди заданою, свідчить як саме мистецтво, що мало відповідати певному його призначенню, так і спостереження митців або теоретиків над цією динамікою. Розвиток функцій відбувався у бік розширення предмету мистецтва та його компетенції. М. Салтиков-Щедрін, як і інші митці того часу, різко висловлювався проти того, щоб мистецтво зверталося виключно до дозвілля, тим більше тих, хто взагалі не знає, що таке праця. Час міняє гостроту тих чи інших ситуацій і суперечностей, надаючи мистецтву можливість обирати найбільш прийнятну для суспільної користі і прогресу спрямованість. У справжньому великому мистецтві за фактом чи окремим типом особи, конкретною історичною постаттю завжди маємо присутність людського, нерідко справжньої трагедії з усіма рисами потрясіння, глибокої думки, переживань, краси чи потворності.

Характерно, що і в нинішньому столітті неодноразово проявлялися спонукальні мотиви із закликом до мистецтва дії, до того ж не лише тоді, коли певний час панівною була теорія, за якою мистецтво розумілось як безпосередній засіб життєбудування.