Зрозуміло, що кінцева мета художньо-продуктивного акту, яким завершується народження образу і творумистецтва, — це тільки початок його саморуху в культурі й людському життєтворенні. В реальному процесі самовияву мистецтво втручається в найрізноманітніші стихії своєю присутністю в людській життєдіяльності.Важко назвати ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або опосередковано не було б причетним мистецтво. Твори мистецтва, передбачена в них змістовна і зовнішньо-чуттєва структура починають жити своїм справжнім, повнокровним життям, коли вступають у діяльну взаємодію з часом, історією, суспільними і особистими інтересами людини. Потенційна духовна цінність мистецтва набуває чинності разом із входженням його в культурно-історичний контекст і простір.Отже, спосіб буття мистецтва не обмежується його фактичною присутністю, вираженою у тійчи тій матеріально-знаковій формі. Мистецтво — процес повного розгортання його функцій у різнобічних зв'язках і взаємозумовленості,єдності з життєдіяльними суспільними структурами. Породжене відповідними типами людської життєдіяльності, мистецтво водночасстає її продовженням і чинником. Впливаючи на дійсність своїм втручанням у повсякдення,мистецтво не ізолюється, а саме стає залежним від незворотних змін,соціальних пристрастей і рухів.Боротьба між тим, що є, і тим, що народжується, утвердження нових традицій— ця притаманна мистецтву властивість завжди була з ним.Властивість мистецтва залишатися в новому світобаченні не порушується від того, звернений його погляд до історії минулого, чи воно дістає футуристичне спрямування.вся історія художнього самовідображення й естетичної самосвідомості — незмінне освоєння та утвердження нового, що не вкладається в існуючий стандарт.Поряд з усвідомленням необхідності нового в мистецтві, а також відчуттям потреби життєдіяння в ньому завжди було присутнє поняття сумніву. Отже, нове утверджувало себе в мистецтві через критичність і скептицизм.Пов'язувати це явище з кризою — надто однобічно.Але за своїми сутнісними властивостями елемент скептичності мав місце, коли саме під негативним кутом зору піддавався будь-якій переоцінці художній досвід і ціннісний рівень попередніх часів. Кожна епоха, приносячи з собою зміну світоглядних орієнтирів, естетичних ідей та способів життєдіяльності, торує шлях новому художньому мисленню і сприйманню мистецтва. І в цьому процесі бере участь усе суспільство, тобто кожна його особа зокрема, але саме в тому річищі, в якому викристалізувалася загальна суспільно сформована тенденція.В широкому розумінні поза сферою людської життєдіяльності мистецтва не існує. Так чи інакше воно включене в історичний рух. Залишаючись паралельністю і часткою буття, акумулятивністю культури, мистецтво на кожному новому витку соціальної спіралі, в який включені також в усіх своїх спектрах людські інтереси, по-своєму реалізує закладені в ньому потенційні можливості свого буття СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМУ МИСТЕЦТВІ. Мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності всьому людству від вузькокорисливих цілей, водночас воно не може зректися того коріння, з якоговиростає, і не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсякдення.Першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає художнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило в змагання і
суперництво зі спонтанністю самопородження явищ і предметів.Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовірні і
водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвітлити в найяскравіших рисах характери. Свобода в мистецтві не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість
та детермінанти необхідності. Детермінованість і залежність у мистецтві не одне й те саме. Тип і напрям, навіть стиль у мистецтві, пов'язані з відповідними причинними залежностями. За певного збігу обставин і завдяки безконечному багатству духовних, психологічних, моральних чинників можливе неповторне само породження художнього явища. Доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі відбувається розвиток художньої свідомості і художньої практики. А залежність інституції і в який спосіб стосовно конкретної особистості митцяздійснювався зовнішній вплив.Свобода не виключає й не залишає митця поза загальним процесом стилів художнього мислення і світосприймання.Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівновагу свободи й необхідності.Отже, в детермінізмі є свобода, а в свободі є детермінізм. Причому саме у внутрішньому їх змісті обов'язково перебувають у єдностіподібні протистояння.Сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво народжується вільною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; мистецтво— символ та ідеал свободи.Не можна розглядати й поняття детермінізму, не враховуючи того, якою мірою мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епосі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального процесу в зміні й становленні суспільних відносин, зокрема й принципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає економічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. Не можна залишати поза увагою й залежність мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також питання традиції, що є визначальним чинником, проти якого послідовно велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності й рівноваги із суспільним прогресом.Творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець може відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виявляючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту.
