Метафора (в букв, розумінні — перенесення) — один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. За визначенням грецького іислителя, «складати хороші метафори — означає підмічати схожість». У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічному значенні повинні бути замінені переносним. Порівнюється предмет з якимось іншим з урахуванням ознак, що допомагають знайти спільну основу. Навіть віддалені властивості в находженні можливостей їх порівнянь синтезуються в складну органічну цілість. Тут також присутня протидія елементів єдиної системи в їхній антиномічності — схожість у несхожому.До метафори проявляється значний теоретичний інтерес. Семіотика, поетика, філософія, естетика, мистецтвознавство досліджують природу метафори в різних аспектах її функціонування, співставлення з асоціативним, художньо-образним мисленням, символом . Метафора є справді складним духовним утворенням, яке з'явилося спочатку, мабуть-таки, на основі інтелектуально-психічної еволюції у прагненні й умінні побачити на інтуїтивно-неусвідомленому рівні співіснування двох сутностей — диференціації відмінностей і зв'язку між ними — смислового, причинного, знакового. Метафора, несучи в собі фізичний контекст пояснення явищ, побудована на тотожностях сторін та їхній несхожості.
У термінологічному своєму значенні символ — це умовний знак, прикмета. Стосовно науки (математична логіка, хімія тощо) і мистецтва символ має свої відмінності. В науці формалізація штучної мовизнаків допомагає в обчисленні, побудові різного роду таблиць, теоретичних моделей. За символом стоїть об'єктивна реальність і вираження її в пізнаній знаково-зумовленій структурі. В релігії священними і непорушними є символи віри. Мистецтво звертається до символу як до одного із засобів художньої виразності і образного мислення з давніх часів свого розвитку. В широкому розумінні природа мистецтва символічна. В ньому неодмінно має місце знак, певне заміщення або уподібнення, що в умовній формі з допомогою конкретної предметності чи слова виражає багатозначність ціннісного змісту. Символ — це також духовність, а не просто чуттєве виявлення прихованого контексту.В поетиці символ визначається як багатозначний предметний або словесний образ, який об'єднує в собі різні плани зображеної митцем дійсності на основі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Символ будується на па-ралелізмах, системі відповідностей; йому властивий мета-форизм, що має місце в поетичних тропах. Якщо б символ втратив мислиме значення зображуваного в ньому, тобто коли б він нічого не виражав у своїй предметній замкнутості, то він би просто перестав бути саме художнім і духовним явищем, образною ознакою чогось іншого, що залишило б його поза власною природою.Алегорія (іносказання) становить також один із засобів художньої виразності в образотворенні. Вона супроводжує розвиток мистецтва протягом багатьох віків, з того моменту, коли уявлення про неоднозначність зображуваного входило шляхом перенесення смислу з одногопредмета чи явища на інший. Алегорія має свої особливості, хоч і є елементом більш загальної системи художньої мови та образності, а якоюсь мірою служить різновидом художнього символу. «Голуб миру» ПаблоПікассо — це і символ, і алегорія. Перша ознака алегоризму в мистецтві полягає в тому, що у ньому поєднано два плани — абстраговане поняття, ідея та конкретний предмет в його однозначності, своєрідній емблемності: лотос, наприклад,— алегоричний символ влади для індійського епосу й індійської семантики значень. В алегорії уособлюється явище або ідея — і тоді перед нами постануть агнець, голуб, змія, сокіл, лотос — символи чистоти миру, мудрості, влади, краси тощо.
Алегоричним називав Шеллінг «те зображення, в якому особливе означає всезагальне чи в якому всезагальне споглядається за допомогою особливого»31. Для продовження даного визначення в найзагальнішому тлумаченні алегорії як тотожності особливого у всезагальному необхідно відзначити таку його рису, як поєднання абстрактної ідеї чи поняття з конкретним явищем. В алегорії не вимагається, щоб поняття було повністю втілене в образі або зрощене з ним. Предметність в зображенні умовна, оскільки вона повинна означати інше — переведення її в площину всезагальних абстрактних суджень. Якщо породжена в лоні міфології алегорія певний час залишалась однаковою мірою всезагальним поняттям та його уособленням (сили і стихії природи, людські пристрасті, музи), то в кінцевому підсумку вона набула властивостей умовно-демонстративного іносказання. Тут йдеться не про аналогії чи уподібнення згідно з властивостями метафори і певним допущенням зближення предметів. В алегорії поняття залишається таким, що має тенденцію до абстрактного самоствердження, але воно може читатися в нашій свідомості через зовнішнє конкретне одухотворення чи «опредметнення». Міфологія, релігія, фольклор, різні притчеві жанри (казки, байки, апокрифи, билини) звернені до алегоричних персоніфікацій.
