Стиль в літературі і мистецтві, стійка цілісність або спільність образної системи, засобів художньої виразності, образних прийомів, що характеризують твір мистецтва або сукупність творів. С. також називається система ознак, по яких така спільність може бути пізнана. У радянській теорії С. існують різні думки про об'єм поняття С.: з ним інколи зв'язують весь комплекс явищ вміст і форми, але частіше обмежують його значення структурою образу і художньою формою. Незалежно від цього в теорії С. підкреслюється глибока обумовленість формальних структур соціальним і культурно-історичним вмістом мистецтва, його методом (див. Метод художній ) , світоглядом художника. Не менше важливий, що ця обумовленість не носить прямого, механічного характеру і пов'язана з відносною самостійністю розвитку стилю: стилістичні ознаки могли зберігатися і тоді, коли мистецтво істотно міняло свій вміст (особливо в тих, що таких складалися століттями С., як готика, класицизм); С., що володіли змістовною глибиною в періоди свого підйому і розквіту (бароко, класицизм), могли виступати антагоністами художньої правди в періоди кризи і занепаду.
Ознаки С. позначаються по-різному в різні історичні епохи і в різних мистецтвах. Відродження і класицизм яскраво проявили себе в багатьох мистецтвах, але такі С., як бароко і рококо, наочно і виразно позначені переважно в мистецтвах пластичних . Стосовно останніх і була раніше всього вироблена загальна теорія історичних стилів. Такі поняття, як театр бароко або музика рококо, виникають по аналогії з пластичними мистецтвами і не є загальноприйнятими. У музикознавстві, театрознавстві теорія С., що розробляється рядом дослідників, не придбала (через специфіку музичної і театральної творчості) настільки загального методологічного значення, як у вивченні пластичних мистецтв. Особлива специфіка в літературного С., т.к. матеріал літератури — слово — вже має стилістичне забарвлення, належачи до якого-небудь загальномовного пласта При вивченні С. пластичних мистецтв центральне місце займає категорія історичного С. як етапу історії мистецтва, коли виробляється цілісна художня система, що володіє внутрішньою (змістовним) і зовнішньою (формальним) єдністю. У цьому сенсі говорять о С. старогрецької архаїки і класики, про еллінізм С., романський і готичний С. в середні віки, про С. ренесансу, бароко, рококо і класицизму в мистецтві нового часу.
